Прізвисько дядка який грав на мандоліні

Ігор Миколайович Байдак (27 квітня 1965, Хмельницький) — український журналіст, краєзнавець, поет, фотограф, колекціонер. Член Національної спілки журналістів України та Хмельницької міської літературної спілки «Поділля». Автор п’яти поетичних збірок, путівника «Стежками рідного краю» (2008), співавтор інформаційного довідника «Сатанів — місто-легенда, місто-курорт» (2007). Лауреат Хмельницької міської премії в галузі історії, культури та мистецтва імені Богдана Хмельницького (2009)

Біографія

Народився в сім’ї вчителів. Закінчив школу № 64 в місті Кечкемет в Угорщині (навчався в 1972—1982 роках). До армії працював у Хмельницькому на заводі «Темп». У 1983—1990 роках служив у Збройних Силах СРСР — на Тихоокеанському флоті в бригаді розвідки. Від 1990 року знову мешкає в Хмельницькому. У 1900—2003 роках працював у системі Управління Міністерства внутрішніх справ у Хмельницькій області, зокрема був старшим інспектором центру громадських зв’язків. Його інформаційні повідомлення про кримінальну ситуацію в області друкувати найпопулярніші українські газети — «Україна Молода», «День», «Сегодня», «Факты и комментарии».

Заочно закінчив історичний факультет Вінницького педагогічного інституту (навчався в 1992—1997 роках). Працював журналістом: у редакціях газет «Всім», «Моя газета», головним редактором газети «Подільська хроніка»

2006 року був одним із 25 кандидатів на посаду міського голови Хмельницького як само висуванець. Нині працює у туристичній фірмі. Як екскурсовод розробив низку авторських турів по Хмельницькій області: по обласному центру, Кам’янець-Подільський — Сатанів; Меджибіж — Летичів — Головчинці, «Чудеса над Дністром», Маліївці, Кам’янець-Подільський — Хотин, Хмельницький — Отроків тощо.

Творчість

Ігор Байдак почав друкуватися в місцевій пресі в першій половині 1990-х років.

З усною народною творчістю більшість з нас знайомляться в ранньому дитинстві – ще в колисці. Мами співають нам колискові пісні, бабусі розповідають казки.

Усна народна творчість – це величезна скарбниця мудрості, зібрана століттями. Всі твори передавалися з вуст в уста, а кожна людина запам’ятовувала їх так, як вважала за потрібне, як дозволяли здібності і талант. Цим і пояснюється різноманітність фольклору. Творчість нашого народу вважається невід’ємною частиною світової культури, а також має важливе пізнавальне та естетичне значення.

У творчості народу знайшли своє місце різні сторони його життя. Як багато пісень, віршів, прислів’їв було створено на тему праці, здоров’я, освіти, господарства і навколишнього світу. У прислів’ях і приказках в стислій формі відображена багатовікова мудрість народу. Але стислість не робить їх зміст менш глибоким. Уміння правильно і до місця вживати їх робить нашу мову живою і цікавою.