Раскрыть скобки, употребляя глаголы в past indefinite или present perfect 1. i (to see) you walking along the street the other day with a heavy bag.

summer is my favorite season. summer holidays give the longest rest from studying of the year that’s why i like them so much.

in june i stayed at home and my parents were at work. but i was glad because at last i had time for myself. i read books, listened to music, watched films and visited my friend. i spend most days outdoors and got a nice sun tan.

then i spent two weeks in the summer camp on the seaside. it was a real fun. i met a lot of new friends. every day we enjoyed something special - games, carnivals, competitions, performances. we went to the seaside twice a day. there we swam, bathed in the sun, played volleyball on the beach, made sculptures of sand. we had discos every night, but not too long. i guess, those were the most exciting weeks of the summer. it gave me bright impressions, lots of funny photos and some new friends.

then my parents were on vacation and so they took me to my parent’s place in the village. it’s a very picturesque place with a forest and a river nearby. i was happy to see my grandmother and grandfather. i spent hot days on the riverbank. once we went hiking with my parents, made fire, gathered some berries. the summer forest is very beautiful. in the evening i usually helped in the garden.

last month of the summer i was at home again, having rest from such an intensive rest! i did usual things and prepared for school. i like my summer holidays!

нещодавно наш клас ходив до театру, а я потрапив туди вперше. коли ми тільки-но ввійшли всередину, мені пригадався вислів про те, що театр починається з вішалки. раніше я не міг зрозуміти, чому, але тепер усе стало на свої місця. навіть із самого холу ти потрапляєш ніби до іншого світу — з гамірливої вулиці до спокійного, таємничого світу героїв, емоцій та дій. і важкі штори на дверях до глядацького залу ніби запрошують побачити, що ж буде далі.

перед початком вистави світло в залі погасло і тільки сцена була освічена кількома ліхтарями. у цей момент вона стала ніби центром усесвіту, усі дивилися тільки туди. коли на сцені стали з’являтися герої, я помітив дивну річ: із розвитком дії починаєш ніби приміряти на себе роль того героя, котрий найбільше тобі подобається. те саме відбувається, коли читаєш книгу, бо, співчуваючи героєві, стежачи за його життям, сам ніби стаєш його другом чи знайомим, сусідом чи колегою. але в театрі цей герой живий і перебуває за кілька метрів від тебе.

мені дуже вистава, гра героїв, їхні костюми. усе це вкупі виглядало настільки правдиво, захопливо! протягом якогось часу після повернення додому я все згадував побачене, переживав його знову, а потім зрозумів, що сподіваюся на повернення до дивного й загадкового світу театру.