Зоры. бегла ночка праз гушчар, несла зорки у торбе хмар. напалохау ноч камар, з торбы высыпау жар. у форме якога часу ужыты усе дзеясловы у вершы, вызначце их род и лик. ночка, зорки разбярыце па саставе

Барщевський Ян (біл. Ян Баршчэўскі,пол. Jan Barszczewski, (1794 (за іншими джерелами, 1790) — 11 березня 1851) — білоруський і польський письменник.

Народився в селі Мурагі Полоцького повіту Вітебської губернії в родині дворянського походження. Освіту здобув у Полоцькій єзуїтській академії.

Стояв на ліберально-просвітницьких позиціях. У 1820-1830-х рр. жив у Петербурзі, де очолював гурток білоруських і польських літераторів.

У своїх творах щедро використовував білоруські та українські легенди. 1944 року польськомовний петербурзький журнал «Niezabudka» помістив повість «Дерев'яний Дідок і жінка-комаха»[1]. Того ж року вийшов і перший з чотирьох томів найвідомішої його повісті «Шляхтич Завальня». У книзі «Proza і wіerszy» (Kиїв, 1849) з'явилося оповідання «Душа не в своєму тілі»[2].Барщевський Ян (біл. Ян Баршчэўскі,пол. Jan Barszczewski, (1794 (за іншими джерелами, 1790) — 11 березня 1851) — білоруський і польський письменник.

Народився в селі Мурагі Полоцького повіту Вітебської губернії в родині дворянського походження. Освіту здобув у Полоцькій єзуїтській академії.

Стояв на ліберально-просвітницьких позиціях. У 1820-1830-х рр. жив у Петербурзі, де очолював гурток білоруських і польських літераторів.

У своїх творах щедро використовував білоруські та українські легенди. 1944 року польськомовний петербурзький журнал «Niezabudka» помістив повість «Дерев'яний Дідок і жінка-комаха»[1]. Того ж року вийшов і перший з чотирьох томів найвідомішої його повісті «Шляхтич Завальня». У книзі «Proza і wіerszy» (Kиїв, 1849) з'явилося оповідання «Душа не в своєму тілі»[2].

В повести «Журавлиный крик» шестеро солдат у железнодорожного переезда должны держать оборону в течение суток, обеспечивая отход батальона. Они вступили в неравный бой, не ища для себя Первым заметил немецких мотоциклистов Фишер, он почувствовал: «пришло время, когда определяется весь смысл его жизни» . Ему хотелось, чтобы старшина изменил о нем мнение. Очевидно в эту ночь «не мудреная мерка солдатских достоинств, принадлежащих старшине, в какой-то мере стало жизненным эталоном для Фишера» . Его выстрелы предупредили старшину Карпенко и остальных, и он вправе был позаботиться о себе. Но Фишер не знал, что убежать или затаиться в его положении – вполне пристойно и честно. Ему представилось строгое скуластое лицо старшины, он почти наяву услышал презрительный окрик: « Эх ты, растяпа! » И тогда весь мир для него ограничился укоризненным взглядом сурового старшины и этой цепочкой мотоциклов. И он дождался переднего, выстрелил, попал, и тотчас очередь из автомата размозжила ему голову.