Полідактилія і короткозорість як домінантні аутосомні ознаки. яка імовірність народження дітей без аномалій у сім*ї, де обоє батьків мають обидві вади, але гетерозиготні за обома ознаками?

A- полідактилія (домінантна ознака) а - відсутність полідактилії (рецесивна ознака) в - короткозорість (домінантна ознака) b - нормальний зір (рецесивна ознака) генотип батьків - aabb x aabb гамети - (ab), (ab), (ab), (ab) x (ab), (ab), (ab), (ab)           ab      ab      ab      ab ab  aabb  aabb  aabb  aabb ab  aabb    aabb    aabb  aabb ab  aabb    aabb    aabb  aabb ab  aabb    aabb    aabb  aabb ймовірність народження дитини без аномалій (генотип aabb) - 6,25%

Бластоциста  (від дав.-гр. βλάστη (blaste) — зачаток і дав.-гр. κύστις (kystis) — бульбашка) — стадія розвитку зародка плацентарних ссавців, що наступає після морули та передує стадії ембріонального диску. Бластоциста — це заповнена рідиною сфера, утворена одним шаром плоских клітин трофобласту — трофоектодермою, всередині якої на одному боці розташований згусток із 20—30 круглих клітин ембріобласту, який ще називають внутрішньою клітинною масою[1].

Під час ембріонального розвитку людини бластоциста формується на 3—4 день, ще до імплантації зародка, вона оточена zona pellucida, що запобігає приєднанню до стінки яйцеводів, поки бластоциста не досягне матки. Коли зародок опиняється у матці, у zona pellucida лізується невеликий отвір, через який виходить бластоциста готова до імплантації[2]. Клітини трофобласту виділяють протеолітичні ферменти, що діють на тканину ендометрію і забезпечують занурення в неї бластоцисти[3]. Трофобласт також бере участь у формуванні плаценти. Його клітини секретують та експонують на своїй поверхні ряд імуносупресивних факторів, необхідних для захисту ембріона від атаки материнськими клітинами. Внутрішня клітинна маса перетворюється в ембріональний диск, з якого формується тіло зародка та зародкові оболонки (амніон, алантоїс, жовтковий мішок), окрім хоріону[1].

Объяснение:

Все читай

Объяснение:

Причины нарушения работы вестибулярного аппарата

Анатомически структуры вестибулярной системы расположены во внутренней части уха, её функция состоит в контроле положения тела и анализе информации об его изменении. Вестибулярный аппарат, взаимодействуя с другими системами (зрение, опорно-двигательный аппарат и др.), анализирует полученные сигналы и ориентирует тело в обеспечивает чувство равновесия. Изменение функции вестибулярного аппарата служит причиной получения мозгом недостоверной информации и приводит к появлению головокружения или нарушению координации.

Основными причинами нарушения работы вестибулярного аппарата являются такие заболевания, как:

синдром Меньера;

мигрень;

воспаление среднего уха, отосклероз, лабиринтит;

эпилепсия;

черепно-мозговая травма;

поражения слуховых нервных волокон (вестибулярный нейронит, невринома и др.).

Также существенное ухудшение функционирования данной системы могут вызвать: лекарственная интоксикация, вирусная инфекция или возрастные изменения.

Заболевания вестибулярного аппарата

Поражение вестибулярного аппарата приводит к возникновению головокружения, синдрома укачивания и нистагма – невозможности фокусировки зрения и движения глазного яблока колебательного характера.

Признаки заболевания вестибулярного аппарата

Клиническая симптоматика вестибулопатии во многом зависит от природы поражения системы: опухолевая, инфекционная или ангиопатологическая (сосудистая). В большинстве случаев признаки нарушений появляются внезапно и приступообразно и могут повторяться с различной периодичностью.

Симптомами нарушения функции вестибулярного анализатора служат:

дезориентация;

тошнота, рвота;

ухудшение зрения;

снижение остроты слуха и шум в ушах;

перепады артериального давления;

бледность и повышенное потоотделение;

изменения сердечного ритма (тахикардия);

невозможность сохранения концентрации внимания и др.