8в 14 параграфе! 7 класс. там таблица: характеристика представителей класса паукообразные!

Кто автор? хотя бы посмотреть на это

Вибери щось з цього.ембріональна індукція — взаємодія між частинами організму, що розвивається, у багатоклітинних, безхребетних і усіх хордових. історія редагувати явище було відкрито в 1901 році при вивченні утворення зачатка кришталика ока у зародків земноводних. гіпотезу про механізм диференціювання, що дістав назву ембріональної індукції, на підставі експериментальних даних висунули шпеман і мангольд в 1924 році. гіпотеза редагувати згідно з цією гіпотезою, існують визначені клітини, які діють як організатори на інші, відповідні для цього клітини. в умовах відсутності клітин-організаторів такі клітини підуть іншим шляхом розвитку, відмінним від того, яким вони розвивалися б в умовах присутності організаторів. проілюструвати це можна тим самим експериментом 1924-го року, який показав, що диференціювання значною мірою контролюється впливом цитоплазми клітин одного типу на клітини іншого типу. експеримент редагувати г. шпеман і його співробітниця х. мангольд відкрили у зародків амфібій «організатор». контрольний експеримент був проведений хільдою мангольд в 1921 році. вона вирізувала шматочок тканини з дорсальної губи бластопора гаструли гребінчастого тритона (triturus cristatus) із слабопігментованим зародком, і пересадила її у вентральну область іншої гаструли близького виду, а саме, тритона звичайного (t. vulgaris), зародок якого характеризується щедрою пігментацією. ця природна різниця у пігментації дозволила розрізнити в химерному зародку тканини донора і реципієнта. клітини дорсальної губи при нормальному розвитку утворюють хорду і мезодермальні соміти (міотоми). після пересадки у гаструли-реципієнта з тканин трансплантата розвивалася друга хорда і міотоми. над ними з ектодерми реципієнта виникала нова додаткова нервова трубка. у результаті це призвело до утворення осьового комплексу органів другого пуголовока на тому ж зародку. зв'язок із загальною концепцією регуляторних механізмів онтогенезу редагувати явище ембріональної індукції тісно пов'язане з такими поняттями, як морфоген і морфогенетичне поле (morphogenetic field). ще шпеманом було показано, що інактивовані нагріванням тканини організатора зберігають індукуючу активність і середовище з-під ізольованого організатора також індукує ектодерму. пізніше було показано, що багато тканин дорослих тварин індукують нейралізацію ектодерми. також було відкрито речовини-індуктори, такі як хордин і ноггін (діють побічно, через пригнічення bmp (. bone morphogenetic protein) — епідермального індуктора, його інактивація хордином і ноггіном викликає нейралізацію ектодерми), і багато інших.

Микобионт, фотобионт и их симбиозлишайники  — это симбиотические организмы, тело которых (таллом) образовано соединением  грибных  (микобионт) и  водорослевых  и/или  цианобактериальных  (фотобионт)  клеток  во внешне кажущемся однородным  организме.

лишайники, состоящие из гриба одного вида и цианобактерии (сине-зелёной водоросли) (цианолишайник, например,  peltigera horizontalis) или водоросли (фиколишайник, например,  cetraria islandica) одного вида, называют  двухкомпонентными; лишайники, состоящие из гриба одного вида и двух видов фотобионтов (одной цианобактерии и одной водоросли, но никогда не двух водорослей или двух цианобактерий), называют  трёхкомпонентными  (например,  stereocaulon alpinum). водоросли или цианобактерии двухкомпонентных лишайников питаются  автотрофно. в трёхкомпонентных лишайниках водоросль питается автотрофно, а цианобактерия, по-видимому, питается гетеротрофно, осуществляя  азотфиксацию. гриб питается гетеротрофно ассимилятами партнера(ов) по  симбиозу. единого мнения о возможности существования свободноживущих форм симбионтов в настоящее время не достигнуто. имелся опыт выделения всех компонентов лишайников в культуру и последующая реконструкция исходного симбиоза.

из известных видов грибов в образовании лишайников участвует около 20  %, в основном это  аскомицеты  (~98  %), остальное  базидиомицеты  (~0,4  %), некоторые из них, не имея полового размножения, формально относятся к  дейтеромицетам. существуют также  актинолишайники, в которых место гриба занимают мицелярные  прокариоты  актиномицеты. фотобионт в 85  % представлен  зелёной водорослью, встречаются 80 видов из 30 родов, наиболее важным из которых является  trebouxia  (входит в состав более чем 70  % видов лишайников). из цианобактерий (в 10—15  % лишайников) участвуют представители всех крупных групп, кроме  oscillatoriales, наиболее распространён  nostoc. часты  гетероцистные  формы  nostoc,  scytonema,  calothrix  и  fischerella. в талломе лишайника клетки цианобионта могут структурно и функционально модифицироваться: увеличивается их размер, изменяются форма, уменьшается количество  карбоксисом  и количество материала оболочек, замедляется рост и  деление клеток.

отношения фотобионта и гриба можно описать как контролируемый  паразитизм  со стороны последнего. контакт между компонентами лишайника может быть различен:

нет прямого контакта,через поверхности,гриб посредством  гаусторий  проникает в тело водоросли.

во взаимоотношениях компонентов наблюдается тонкий , так, деление клеток фотобионта согласовано с ростом гриба. микобионт получает от фотобионта питательные вещества, производимые тем в результате  фотосинтеза. гриб же создаёт водоросли более оптимальный микроклимат: защищает её от высыхания, экранирует от ультрафиолетового излучения, обеспечивает жизнь на кислых субстратах, смягчает действие ряда других неблагоприятных факторов. из зелёных водорослей поступают многоатомные спирты, такие как  рибит,  эритрит  или  сорбит, которые легко усваиваются грибом. цианобактерии поставляют в гриб в основном  глюкозу, а также азотсодержащие вещества, образуемые осуществляемой ими фиксации азота. потоки веществ из гриба в фотобионт не обнаружены.