Экологическими факторами среды называются

Экологические факторы — это комплекс окружающих условий, воздействующих на живые организмы. различают факторы неживой природы — абиотические (климатические, эдафические, орографические, гидрографические, , пирогенные), факторы живой природы — биотические (фитогенные и зоогенные) и факторы антропогенные (воздействие человеческой деятельности). к лимитирующим относятся любые факторы, ограничивающие рост и развитие организмов. приспособление организма к среде обитания называется адаптацией. внешний облик организма, отражающий его приспособленность к условиям среды, называется жизненной формой.

кише́чник (intestina)

часть пищеварительного канала, начинающаяся от привратника желудка и заканчивающаяся заднепроходным отверстием. в кишечнике происходит переваривание и всасывание пищи, удаление образующихся шлаков, синтезируются некоторые интестинальные гормоны, он также играет важную роль в иммунных процессах. анатомия и гистология к. разделяется на тонкую и толстую кишку. длина тонкой кишки колеблется в пределах 160—430  см; у женщин она короче, чем у мужчин. диаметр тонкой кишки в проксимальной ее части в среднем равен 50  мм, в дистальной части кишки он уменьшается до 30  мм. тонкая кишка делится на двенадцатиперстную (см.  двенадцатиперстная кишка) ,  тощую и подвздошную кишку. тощая и подвздошная кишки подвижны, лежат внутрибрюшинно (интраперитонеально) и имеют брыжейку, представляющую собой дупликатуру брюшины. между листками брыжейки находятся нервы, кровеносные и лимфатические сосуды, лимфатические узлы и жировая клетчатка, толстая кишка имеет длину, равную в среднем 1,5  мм, диаметр ее в начальном отделе составляет 7—14  см, в каудальном — 4—6  см. она разделяется на 6 частей: слепую кишку, восходящую ободочную, поперечную ободочную, нисходящую ободочную, сигмовидную ободочную и прямую кишку (прямая кишка) .  от слепой кишки отходит червеобразный отросток (аппендикс), представляющий собой рудиментарный орган, который, по мнению ряда авторов, имеет как лимфоидный орган важное функциональное значение. переход восходящей ободочной кишки в поперечную ободочную получил название правого, или печеночного, изгиба ободочной кишки, переход поперечной ободочной в нисходящую — левого, или селезеночного, изгиба ободочной кишки.

Особливості будови та життєдіяльності одноклітинних організмів клітина найпростішого, як і  будь-яка еукаріотична клітина, має загально­клітинні органели. у  цитоплазмі найпростіших виділяють два шари: зовнішній  — ектоплазму та внутрішній  — ендоплазму. крім того, у  найпростіших є  характерні лише для них органели: руху (псевдоніжки, джгутики, війки), травлення (травні вакуолі, у  інфузорії  — клітинний рот, глотка), виділення та осморегуляції (скоротливі вакуолі). клітина одноклітинних тварин містить одне (амеба, евглена) чи кілька (інфузорія) ядер. переважна більшість одноклітинних має здатність  рухатися. за тимчасових випинів цитоплазми  — несправжніх ніжок (псевдоніжок) переміщуються найпростіші, позбавлені щільної клітинної оболонки (амеби). швидкому пересуванню одноклітинних сприяють джгутики (евглена зелена) та війки (інфузорія-туфелька). способи  живлення  найпростіших різноманітні. більшість із  них живляться гетеротрофно. у  амеби їжа потрапляє в  цитоплазму за псевдоподій, що захоплюють її. у  інфузорії коливання війок спричиняє по­трапляння їжі в  клітинний рот і  глотку. перетравлення їжі відбувається в  травних вакуолях. неперетравлені рештки їжі виводяться з  клітини у  будь-якому місці, до якого підходить травна вакуоля (амеба) або через особливі отвори (порошиця у  інфузорії-туфельки). серед одноклітинних тварин є  види, які живляться як зелені рослини (вольвокс). у  їх цитоплазмі є  хроматофори  — органели з  фотосинтезуючими пігментами. для деяких джгутикових, що мають хроматофори (евглена зелена), характерний змішаний (міксотрофний) тип живлення. на світлі вони здатні до фотосинтезу, а  в  темряві живляться готовими органічними речовинами. дихання  здійснюється шляхом надходження кисню через усю поверхню клітини. він окислює складні органічні речовини до со2, н2о та інших сполук. при цьому вивільняється енергія, що використовується для процесів життєдіяльності тварин. виділення  продуктів життєдіяльності відбувається через скоротливі вакуолі. за їх підтримується постійний осмотичний тиск усередині клітини. скоротлива вакуоля виконує функцію відкачування води, що постійно потрапляє у  клітину за законами космосу. така осморегуляція характерна для прісноводних одноклітинних, у  цитоплазмі яких міститься більше солей, ніж у  довкіллі. у  морських і  паразитичних форм скоротливих вакуоль немає, оскільки концентрація солей у  довкіллі не менша, ніж усередині організму. для найпростіших характерні нестатевий та статевий способирозмноження. нестатеве розмноження здійснюється шляхом поділу та брунькування. найчастіше розмножуються одноклітинні поділом материнського організму на дві дочірні клітини. для інфузорії-туфельки, крім поділу, характерний  статевий процес, під час якого дві інфузорії тимчасово сполучаються між собою та  обмінюються малими ядрами. таким чином інфузорії обмінюються генетичною (спадковою) інформацією, що міститься в  їх ядрах. одноклітинним властива  подразливість  — відповідь-реакція організму на зовнішні впливи. несприятливі умови зовнішнього середовища одноклітинні переносять у  стані цисти  — клітина округлюється, стискується, втягує органели руху і  покривається товстою оболонкою. найпростіші поширені по всій земній кулі. до них належать вільноживучі та паразитичні види. за особливостями будови одноклітинні поділяються на кілька типів:   cаркоджгутикові,споровики,  інфузорії.  живлячись здебільшого мікроорганізмами та органічними рештками, найпростіші включають їх у  загальний процес кругообігу речовин у  біосфері. самі ж  вони є  кормом для деяких ракоподібних, молюсків, мальків риб. помітна їхня роль у  самоочищенні водойм. процеси ґрунтоутворення також здійс­нюються за найпростіших. джгутикові одноклітинні служать для біологічної оцінки ступеня чистоти водойм (біодіагностики). форамініфери та променяки відіграють значну роль в  утворенні відкладень крейди та вапняку, що є  цінними будівельними матеріалами. паразитичні види (амеба дизентерійна, малярійний плазмодій, трипаносоми, лямблії, лейшманії) викликають небезпечні захворювання людини та свійських тварин, однак деякі з  них є  перспективними для створення біологічних методів боротьби зі  шкідниками.