Как устроено губчатое вещество кости?

Губчатое вещество кости находится в центральной части кости и характеризуется пористым сотовидным строением, составляющим сеть трабекул (фиброзная ткань) . эти строения обеспечивают опору и прочность кости. пространства между трабекулами заполнены костным мозгом (красное/оранжевое) , которое производит кровяные тельца. 

Внутренняя  часть  кости ,  представляющая  собой  массу  костных  перекладин ,  расположенных  соответственно  направлению  сил  сжатия  и  растяжения  и  составляющих  структурную  основу  кости .

Ви́ща нерво́ва дія́льність (ВНД) — сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини)

Нервова система складається з мільйонів нервових клітин — нейронів. По чутливих нейронах інформація про зміни, що відбулися всередині й поза тілом, надходить у спинний і головний мозок. По рухомих нейронах мозок передає команди до залоз і м'язів.

Складові частини нервової системи — це центральна нервова система, що включає головний і спинний мозок, і периферична нервова система, що зв'язує центральну нервову систему з усіма іншими частинами тіла.

У центральній нервовій системі відбувається обробка нервових імпульсів, які надходять від усього тіла. Периферична нервова система одержує інформацію про всі зміни, що відбуваються поза тілом.

Нервові імпульси являють собою комбінацію електричних і хімічних сигналів. Вони передаються зі швидкістю близько 4 м/с, тому ми реагуємо на різні подразники майже миттєво. Зміни збудливості нервових і м'язових клітин пов'язані із змінами рівня поляризації їх мембран при виникненні процесу збудження . При зменшенні величини мембранного потенціалу збудливість незначно підвищується, а якщо слідом за зменшенням мембранного потенціалу виникає потенціал дії, то збудливість повністю зникає і мембрана клітини стає нечутливою (рефрактерною) до яких би то не було впливів. Це стан повної незбудливості отримало назву фази абсолютної рефрактерності. Для швидкопровідних нервових волокон теплокровних тварин її тривалість становить 0,4 мс, для скелетних м'язів 2,5-4 мс, для м'язів серця 250–300 мс.

Рефлекторна дуга — це най ший нервовий провідний шлях, що дозволяє вам миттєво реагувати на що-небудь. Якщо ви наступите босою ногою на осколок, це пустить у хід рефлекторну дугу. Болючий рецептор, розташований у підошві ноги, пустить чутливим нервом вгору по нозі імпульс у спинний мозок. Потім по руховому нерву імпульс повернеться назад і примусить м'яз ніг різко смикнути ступню.

Спинний мозок— це товстий пучок нервової тканини, що йде безпосередньо від головного мозку. Його захищають кістки хребта—хребці. Спинний мозок розділений на 31 ділянку, від кожної з них у праву і ліву половини тіла відходить по парі периферичних нервів. Усі чутливі та рухові нерви, крім тих, що розташовані в голові, проходять через спинний мозок і закінчуються в головному мозку.

Тіло людини відчуває зміни, що відбуваються навколо неї. Шкіра безпосередньо стикається із зовнішнім світом, і саме в шкірі знаходиться більшість чутливих рецепторів. Ці рецептори дозволяють вам відчувати біль, жару, тиск і багато чого іншого. Нижні шари шкіри захищені верхнім шаром — епідермісом, що складається з мертвих клітин. Однак функції шкіри не тільки захисні — вона допомагає підтримувати постійну температуру тіла, рятуватися від відходів життєдіяльності організму і накопичувати жир.

Особливо чутливі нервові рецептори кінчиків пальців. Існують сотні типів рецепторів, і всі вони розташовані на кінцях чутливих нервових відростків. Якщо безліч таких рецепторів приводиться в дію одночасно, у мозок по нервовому волокну передається дуже сильний імпульс.

Розташовані в більш глибоких шарах шкіри рецептори тиску посилають у мозок імпульси, після того як вони «відчують» сильний тиск. Нерви, що йдуть від кінчиків пальців, поєднуються в більш великі нерви, що проводять імпульси від усієї кисті руки. Ці нерви, у свою чергу, поєднуються з іншими нервами руки в міру наближення до спинного мозку.

Первый антибиотик был случайно открыт в 1928 году английским ученым Александром Флемингом. На чашке Петри, где он выращивал для своих опытов колонию стафилококков, он обнаружил неизвестную серо-желтоватую  плесень, которая уничтожила все микробы вокруг себя. Флеминг изучил загадочную плесень и вскоре выделил из нее противомикробное вещество. Он назвал его «пенициллином».

В 1939 году английские ученые Хоуард Флори и Эрнст Чейн продолжили исследования Флеминга и вскоре был налажен промышленный выпуск пенициллина. В1945 г. за заслуги перед человечеством Флеминг, Флори и Чейн были удостоены Нобелевской премии.

Тому факту, что уже в декабре 1944 года пенициллин стали массово производить в нашей стране, мы обязаны именно Ермольевой - донской казачке, с отличием окончившей гимназию, а затем и женский медицинский институт в Ростове.

Первый образец советского антибиотика был получен ею из плесени, принесенной из бомбоубежища, находившегося  неподалеку от  лаборатории на улице Обуха. Опыты, которые проводила Ермольева на лабораторных животных, дали потрясающие результаты: буквально умирающие подопытные зверьки, которых перед этим заразили микробами, вызывающими тяжелые заболевания, буквально после одной  инъекции пенициллина выздоравливали в короткий срок. Только после этого Ермольева приняла решение попробовать «живую воду» на людях, и вскоре пенициллин стали повсеместно применять в полевых госпиталях.

Объяснение: