Как называют группу живых организмов, в которую входит царство бактерии? 1.эукариоты 2.прокариоты 3.животные 4.растения

У кожній галузі науки є свій «синій птах»; кібернетики мріють про «думаючі» машини, фізики — про керовані термоядерні реакції, хіміки — про синтез «живої речовини» — білка. Синтез білка довгі роки був темою фантастичних романів, символом прийдешньої могутності хімії. Це пояснюється й тією величезною роллю, яка належить білку у світі живого, і тими труднощами, які неминуче поставали перед кожним сміливцем, який відважився «скласти» з окремих амінокислот вигадливу мозаїку білка. І навіть ще не самого білка, а тільки пептидів.

Різниця між білками і пептидами не тільки термінологічна, хоча молекулярні ланцюги і тих й інших складаються з амінокислотних залишків. На якомусь етапі кількість переходить у якість: пептидний ланцюг — первинна структура — набуває здатність згортатися в спіралі і клубки, утворюючи вторинну і третинну структури, характерні вже для живої матерії. І тоді пептид стає білком. Чіткої межі тут не існує — на полімерний ланцюг не можна поставити демаркаційний знак: до сюди — пептид, звідси — білок. Але відомо, наприклад, що адранокортикотропний гормон, що складається з 39 залишків амінокислот, — це поліпептид, а гормон інсулін, що складається з 51 залишку у вигляді двох кіл,— це вже білок. Найпростіший, але все ж білок.

б з’єднання амінокислот в пептиди був відкритий на початку минулого століття німецьким хіміком Емілем Фішером. Але ще довго після цього хіміки не могли серйозно думати не тільки про синтез білка або 39-членних пептидів, але навіть значно більш коротких ланцюгів.

Процес синтезу білка

Для того, щоб з’єднати між собою дві амінокислоти, треба подолати чимало труднощів. Кожна амінокислота, подібно двуликому Янусу, має два хімічних обличчя: карбоксильну кислотну групу на одному кінці і амінну основну групу — на іншому. Якщо від карбоксилу однієї амінокислоти відібрати групу ОН, а від аминої групи іншого — атом водню, то два амінокислотних залишку, що утворилися при цьому можуть з’єднатися один з одним пептидним зв’язком, і в результаті виникне найпростіший з пептидів — дипептид. І відщепиться молекула води. Повторюючи цю операцію, можна нарощувати довжину пептиду.

Проте цю, здавалося б, на перший погляд нескладну операцію практично важко втілити: амінокислоти дуже неохоче з’єднуються одна з одною. Доводиться їх активувати, хімічно, і «підігрівати» один з кінців ланцюга (найчастіше карбоксильний), і вести реакцію, суворо дотримуючись необхідних умов. Але це ще не все: друга складність полягає в тому, що з’єднуватися один з одним можуть не тільки залишки різних амінокислот, але і дві молекули однієї кислоти. При цьому будова синтезованого пептиду буде вже відрізнятися від бажаного. Більше того, кожна амінокислота може мати не дві, а кілька «ахіллесових п’ят» — бічних хімічно активних груп, здатних приєднувати амінокислотні залишки.

Щоб не дати реакції згорнути з заданого шляху, необхідно замаскувати ці помилкові мішені — «запечатати» на час проведення реакції всі реакційноздатні групи амінокислоти, крім однієї, приєднавши до них так звані захисні угруповання. Якщо цього не зробити, то мета буде рости не тільки з обох кінців, але і вбік, і амінокислоти вже не вдасться з’єднати в заданій послідовності. А адже саме в цьому і полягає сенс всякого спрямованого синтезу.

Але, позбавляючись таким чином від однієї неприємності, хіміки зіткнулися з іншою: захисні угруповання після закінчення синтезу потрібно видалити. У часи Фішера як «захист» застосовувалися угруповання, які відщеплялися гідролізом. Однак реакція гідролізу зазвичай виявлялася занадто сильним «потрясінням» для отриманого пептиду: з працею побудована його «конструкція» розвалювалася як тільки з неї знімали «будівельні ліси» — захисні угруповання. Лише в 1932 році учень Фішера М. Бергманн знайшов вихід з цього становища: він запропонував захищати аміногрупу амінокислоти карбобензоксигрупою, яку можна було видалити без пошкодження пептидного ланцюга.

Синтез білка з амінокислот

Протягом наступних років було запропоновано ряд так званих м’яких методів «зшивання» амінокислот одна з одною. Проте всі вони фактично були лише варіаціями на тему методу Фішера. Варіаціями, в яких іноді навіть важко було вловити вихідну мелодію. Але сам принцип залишався все тим же. І все тими ж залишалися труднощі, пов’язані із захистом вразливих груп. За подолання цих труднощів доводилося розплачуватися збільшенням числа стадій реакції: один елементарний акт з’єднання двох амінокислот — розпадався на чотири етапи. А кожна зайва стадія — це неминучі втрати.

Объяснение:э

Видоизменения побега. Кроме основных функций, побег и его части (стебель, лист, почка) могут выполнять и дополнительные. При этом их строение несколько изменяется. Так, в побеге некоторых растений откладываются запасные питательные вещества. Побеги также могут служить для вегетативного размножения. Видоизменяются как надземные, так и подземные побеги. Вспомните клубни картофеля, корневища пырея, луковицы лука, усы клубники, колючки боярышника. Все это – разные видоизменения побега. Рассмотрим особенности строения, биологическое и хозяйственное значение некоторых из них.Корневище – видоизмененный подземный побег. Внешне оно несколько напоминает корень, от которого отличается наличием узлов, междоузлий, пазушных и верхушечной почек, отсутствием корневого чехлика. Вместо листьев на нем имеются чешуйки. Корневище может занимать в почве как горизонтальное (например, у вороньего глаза, ландыша, пырея), так и вертикальное (например, у валерианы, чемерицы) положение. Развиваясь под землей, побег утрачивает зеленую окраску. Растет корневище верхушкой, где расположена верхушечная почка. Ежегодно из почек корневища развиваются надземные побеги.Стеблевые клубни – это утолщения междоузлий стебля. Они могут быть надземными (например, у кольраби) или подземными (например, у картофеля, топинамбура). В них откладываются запасные питательные вещества. Стеблевые клубни, в отличие от корневых, имеют почки, называемые глазками.Рассмотрим образование стеблевых клубней на примере картофеля. Вначале из почки вырастает тонкий длинный подземный побег. Со временем его верхушка утолщается, в ней накапливается крахмал и к осени она превращается в клубень. Каждый клубень имеет несколько глазков, часть из которых прорастает на следующий год, а остальные почки – спящие.Луковица имеет хорошо развитые сближенные листья, а ее короткий и плоский стебель называют донцем. От донца отходят дополнительные корни. Луковицы встречаются у чеснока, лука репчатого, лилий, тюльпанов, нарциссов и других растений. Внутренние листья луковицы имеют вид толстых, мясистых, частично сочных и бесцветных чешуек, в которых накапливаются запасные вещества.Наружные чешуйки сухие, утонченные, некоторые темноокрашенные. Они защищают луковицу от внешних неблагоприятных воздействий. В пазухах сочных чешуек находятся пазушные почки, а на верхушке – верхушечная. Из нее может развиваться надземный побег или новая луковица. В пазухах чешуек некоторых растений (например, чеснока) из почек образуются так называемые дочерние луковицы – детки.У некоторых растений (например, гладиолуса, шафрана) видоизмененный подземный побег по особенностям своего строения занимает как бы промежуточное положение между клубнем и луковицей и потому называется клубнелуковицей. Чешуйки у нее сухие, а питательные вещества откладываются в мясистой стеблевой части. Таким образом, наличие у клубнелуковиц наружных сухих чешуек придает им сходство с луковицами, а утолщенная стеблевая часть – с клубнями.Встречается и такое видоизменение побега, как колючки (например, у дикой груши, терна, боярышника, облепихи). Они расположены в пазухах листьев и защищают растение от выедания животными.Побеги могут видоизменяться и в усики (например, у винограда, дыни, огурца, тыквы). Это вьющиеся побеги, которые, обвиваясь вокруг различных опор, удерживают стебель в определенном положении. Всем вам известна земляника. Это растение имеет очень тонкие побеги с удлиненными междоузлиями – усы. Они укореняются в узлах и дают начало новым растениям.Роль видоизменений побега в жизни растений и хозяйственной деятельности человека. Видоизменения побегов растениям при к определенным условиям произрастания. Так, видоизмененные подземные побеги часто развиваются у двулетних или многолетних травянистых растений (корневища, стеблевые клубни, луковицы, клубнелуковицы). В них на протяжении вегетационного периода (то есть периода, когда возможны рост и развитие растений) первого года жизни накапливаются значительные запасы питательных веществ. Эти запасы растение использует на следующий год для развития своей надземной части. Ежегодно надземная часть осенью отмирает, а видоизмененные подземные побеги переживают неблагоприятный зимний период в почве, где лучше условия для зимовки (в частности, меньшие перепады температур и большие запасы влаги).С видоизмененных побегов (корневищ, клубней, луковиц, усов) растения размножаются вегетативно. Вы уже знаете, что новые растения картофеля могут развиваться из отдельных клубней.

Объяснение: