Болезнетворные микробы, попавшие в какой-либо орган, могут проникнуть в лимфу. если бы они попали с ней в кровь, то это бы к общему заражению организма. но этого не происходит. почему?

Лейкоциты и фагоциты чувсивуют приближение чужеродного тела, и как бы закрывают проход собой тем самым микробы не с лимфой в кровь

Вірус (лат. virus - «отрута»[2]) - неклеточный інфекційний агент, який може відтворюватися тільки усередині живих клітин[комм. 2]. віруси вражають всі типи організмів, від рослин і тварин, бактерій і архей[3] (віруси бактерій зазвичай називають бактеріофагами). виявлені також віруси, що вражають інші віруси (віруси-сателіти). з часу публікації у 1892 році статті дмитра іванівського, описує небактеріальний патоген рослин тютюну, і відкриття у 1898 році мартіном бейеринком вірусу тютюнової мозаїки[4] було детально описано понад 5 тисяч видів вірусів[5], хоча припускають, що їх існують мільйони[6]. віруси виявлені майже в кожній екосистемі на землі, будучи найчисленнішою біологічною формою[7][8]. вивченням вірусів займається наука вірусологія, розділ мікробіології. вірусні частинки (віріони) з двох чи трьох компонентів: генетичного матеріалу у вигляді днк або рнк (деякі, наприклад мімівіруси, мають обидва типи молекул); білкової оболонки (капсида), захищає ці молекули, і, в деяких випадках, - додаткових ліпідних оболонок. наявність капсида відрізняє віруси від вирусоподобных інфекційних нуклеїнових кислот - вироидов. в залежності від того, яким типом нуклеїнової кислоти представлений генетичний матеріал, виділяють днк-вмісні віруси і рнк-вмісні віруси; на цьому принципі заснована класифікація вірусів по імору. раніше до вірусів також помилково відносили пріони, однак згодом виявилося, що ці збудники являють собою особливі інфекційні білки і не містять нуклеїнових кислот. форма вірусів варіює від простої спіральної та ікосаедрічеськой до більш складних структур. розміри середнього вірусу становлять близько однієї сотої розмірів середньої бактерії. більшість вірусів занадто малі, щоб бути чітко помітними під світловим мікроскопом. віруси є облігатними паразитами, так як не здатні розмножуватися поза клітиною. поза клітини вірусні частки не виявляють ознаки живого і ведуть себе як частинки біополімерів. від живих організмів, які є внутрішньоклітинними паразитами, віруси відрізняються повною відсутністю основного енергетичного обміну і відсутністю найскладнішого елемента живих систем - апарату трансляції (синтезу білка), ступінь складності якого перевищує таку самих вірусів. поява вірусів на еволюційному древі життя неясно: деякі з них могли утворитися з плазмід, невеликих молекул днк, здатних передаватись від однієї клітини до іншої, в той час як інші могли статися від бактерій. в еволюції віруси є важливим засобом горизонтального переносу генів, що зумовлює генетичне різноманіття[9]. віруси поширюються багатьма способами: віруси рослин часто від рослини до рослини комахами, що харчуються рослинними соками, наприклад, попелицями; віруси тварин можуть поширюватися комахами, такі організми відомі як переносники. вірус грипу поширюється повітряно-крапельним шляхом при кашлі та чханні. норовірус і ротавірус, зазвичай викликають вірусні гастроентерити, фекально-оральним шляхом при контакті з зараженою їжею або водою. віл є одним з декількох вірусів, що статевим шляхом і при переливанні зараженої крові. кожний вірус має певну специфічність до господарів, определяющуюся типами клітин, які він може інфікувати. коло господарів може бути вузьким або, якщо вірус вражає багато видів, широкий[10]. у тварин вірусні інфекції викликають імунну відповідь, яка найчастіше призводить до знищення хвороботворного вірусу. імунна відповідь також можна викликати вакцинами, що активний набутий імунітет проти конкретної вірусної інфекції. однак деяких вірусів, у тому числі і збудників сніду та вірусних гепатитів, вдається вислизнути від імунної відповіді, викликаючи хронічну хворобу. антибіотики не діють на віруси, проте було розроблено декілька противірусних препаратів.

поскольку элементы питания равномерно рассеяны в окружающей среде, растения в ходе эволюции постепенно потеряли подвижность и перешли к прикрепленному образу жизни. они в течение всей жизни остаются на одном месте, а передвижение связано либо с размножением (гаметы, пыльца, споры), либо с постепенным нарастанием органов (например, корней в почве).    мхи произошли от водорослей. из споры образуется предросток, который имеет сходство с водорослью. предросток развивается в мох - гаметофит, которому для копуляции гамет нужна вода. для мхов характерно накопление воды в пазухах листьев. образовавшаяся зигота развивается в спорофит, который не имеет самостоятельного значения, т.к. развивается на гаметофите. спорофит засухоустойчив, что позволило мхам частично завоевать сушу.