Почему моховидные относятся к высшим растениям?

Тому що вони ведуть прикріплений б життя

Полимер ДНК обладает довольно сложной структурой. Нуклеотиды соединены между собой ковалентно в длинные полинуклеотидные цепи. Эти цепи в подавляющем большинстве случаев (кроме некоторых вирусов, обладающих одноцепочечными ДНК-геномами) попарно объединяются при водородных связей во вторичную структуру, получившую название двойной спирали. Остов каждой из цепей состоит из чередующихся фосфатов и сахаров. Внутри одной цепи ДНК соседние нуклеотиды соединены фосфодиэфирными связями, которые формируются в результате взаимодействия между 3'-гидроксильной (3'-ОН) группой молекулы дезоксирибозы одного нукдеотида и 5'-фосфатной группой (5'-РО3) другого. Асимметричные концы цепи ДНК называются 3' (три прим) и 5' (пять прим). Полярность цепи играет важную роль при синтезе ДНК (удлинение цепи возможно только путём присоединения новых нуклеотидов к свободному 3'-концу).

 

 

Епітеліальна тканина, або епітелій складається з клітин епітеліальної тканини, які щільно прилягають одна до одної, та слаборозвиненої міжклітинної речовини. Епітелій вкриває тіло ззовні, вистилає порожнини тіла та внутрішніх органів (покривний), а також утворює більшість залоз (залозистий, або секреторний). Покривний епітелій захищає нижчі шари клітин інших тканин від шкідливих механічних і хімічних впливів. Епітелій шлунково-кишкового тракту бере участь у всмоктуванні різних поживних речовин, а епітелій органів виділення - у виведенні з організму продуктів обміну. В окремих органах (органи дихання) є епітелій, який має війки і називається війчастий. Він допомагає видаляти з дихальних шляхів сторонні часточки. Клітини залозистого епітелію здатні утворювати специфічні речовини — секрети (ферменти, гормони, слиз). Епітелій може складатися з одного шару клітин - одношаровий (вистилає протоки залоз, стінки шлунка, кишечнику тощо) або з кількох шарів – багатошаровий (ротова порожнина, стравохід тощо). Епітеліальні тканини мають дуже високу здатність до відновлення. Тканини внутрішнього середовища виконують в організмі різноманітні функції:трофічну (живильну) - беруть участь в обміні речовин; захисну - її клітини беруть участь в утворенні імунітету; опорну - утворюють скелет людини; пластичну - є основою структури різних органів. З огляду на це виділяють трофічні, опорні та опорно-трофічні тканини. До трофічних належать кров і лімфа, які мають рідку міжклітинну речовину. Ці тканини забезпечують зв'язок між тканинами, постачають поживні речовини і виводять з організму продукти обміну речовин, захищають організм від впливів зовнішнього середовища. До опорних тканин внутрішнього середовища належать кісткова (утворює кістки скелета) і хрящова (утворює міжхребцеві диски, поверхню суглобів, хрящі гортані, трахеї, вушної раковини). Особливість цих тканин визначає міжклітинна речовина: у кістковій вона міцна і тверда, а в хрящовій - міцна й еластична. До опорно-трофічних сполучних тканин відносять жирову, пухку і щільну. Жирова тканина складається із заповнених жиром клітин та міжклітинної речовини. Найбільше вона розвинена в підшкірній жировій клітковині. Пухка сполучна тканина міститься в кровоносних судинах. Щільна сполучна тканина - це група волокнистих клітин, які щільно прилягають одна до одної. Вона утворює власне шкіру, сухожилля, зв'язки, рогівку ока. Особливими видами опорно-трофічних тканин є ретикулярна тканина, що заповнює кровотворні органи, та ендотеліальна, яка утворює внутрішню оболонку всіх кровоносних і лімфатичних судин. Сполучна тканина бере участь у загоюванні ран. Маючи найвищу здатність до відновлення, вона заповнює місця ушкодження інших тканин. Щоправда, їхні функції не виконує.