Какое из перечисленных ниже простейших имеет в своём строении раковину? 1) амёба обыкновенная 2) радиолярия 3) эвглена зелёная 4) инфузория-туфелька

радиолярии

Інфекці́йні захво́рювання / хворо́би — розлади здоров'я людей, тварин, рослин у вигляді хвороби, які спричинюють збудники — віруси, різноманітні бактерії, най ші, паразитичні гриби, гельмінти, продукти їхньої життєдіяльності (екзотоксини, ендотоксини), патогенні білки — пріони, здатні передаватися від заражених організмів здоровим і схильні до масового поширення. Тому в країнах розвиненої медицини предметом людської інфектології[1] є, передусім, так звані заразні, комунікативні хвороби (англ. Communicable diseases), тобто ті, які можуть бути передані здоровим особам. Але в широкому сенсі інфекційні захворювання — це усі розлади, які спричинюють збудники, зокрема, вогнищеві ураження органів (абсцеси, гнояки, гнійний апендицит, фурункули, бактеріальна пневмонія, тощо). Їх вивчають, діагностують і лікують у складі тих медичних спеціальностей, які опікуються тими чи іншими органами чи системами.

Виділяють поняття Інфекція або заражування хворобою (від англ. Infection — проникнення в організм хвороботворних мікробів; зараження[2]) — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент — патоген, який розмножується і може чинити хвороботворний ефект.[3] З позицій патологічної фізіології вирізняють інфекційний процес — комплекс взаємних пристосувальних реакцій у відповідь на інфекцію, на укорінення і розмноження патогену в макроорганізмі, спрямований на відновлення порушень гомеостазу та біологічної рівноваги з навколишнім середовищем. Включає взаємодію збудника, макроорганізму і навколишнього середовища. Цей стан може нічим клінічно не проявлятися через переважання компенсаторних процесів над патологічними реакціями. Тоді інфекційна хвороба — крайній ступінь виразності інфекційного процесу, коли все ж таки виникають порушення гомеостазу в результаті переважання патологічних реакцій над компенсаторними.

Объяснение:

Тело акулы веретеновидное. Пасть в нижней части головы, похожая на поперечную узкую щель, усажена несколькими рядами острых зубов. Кожа многих акул покрыта чешуей с острыми шипами. Поэтому даже легкое прикосновение акулы может оставить серьезные раны. На людей акулы нападают чаще всего, когда вода в море теплая, свыше 18 С. Когда холодно, акулы вообще ничего не едят — они умеют запасать пищу впрок. У акулы есть специальный мешок, нечто вроде запасного желудка, где пища может находиться до 10—12 дней, даже месяц и не портиться. Почему? Пока никто этого не знает. Когда акула сильно голодна, она хватает все не разбираясь, даже не съедобные вещи: бутылки, железки, всякий хлам. Однажды акула проглотила даже бомбу. Но не все акулы хищники. Среди 170 видов многие питаются планктоном, медузами, червями. Акулы отличаются друг от друга величиной и внешним обликом. Особенно причудлива рыба-молот. Так ее назвали за форму головы, похожую на огромный молоток. Другая необычная акула — пилонос. Ее длина всего 1—2 м, но вид очень грозный: костяной вырост впереди головы, усеянный острыми шипами по краям, действительно напоминает пилу. Большинство акул откладывают крупные яйца, покрытые кожистой скорлупой, некоторые рождают живых детенышей. У всех акул скелет не костный, а из хрящей. Такой же скелет был у рыб, вымерших миллионы лет назад. Плавательного пузыря нет. Обитают акулы в прибрежных и открытых водах, некоторые в реках (например, в Амазонке, Ганге). В нашей стране — в Баренцевом, Балтийском, Черном, Азовском и дальневосточных морях. Акулы имеют промысловое значение. Основная добыча ведется в тропических водах. У нас ловят колючую акулу, полярную, сельдевую и др. Мясо акулы употребляют в пищу, из печени добывают рыбий жир, из скелета делают рыбий клей.