Пищевые цепи разложения начинаются: а) с хлорофилла б) с отмёрших останков растений в) с фотосинтеза г) с отмёрших останков животных д) с зелёных растений е) с травоядных животных выберете 2 правильных ответа из возможных : )

Правильный ответ: Б и Г

Фе́никс (греч. φοῖνιξ, лат. phoenix) — мифологическая долгоживущая птица, возрождающаяся после гибели. В древнеегипетской культуре, где называлась бенну, и античной — связана с поклонением Солнцу.

История персонажа

Священная птица, чем-то напоминающая одновременно орла и цаплю, живет на Земле тысячи лет. Красивое создание известно в мире под разными именами: Анка, Симург, Геруда и прочие. Но, несмотря на множество названий, могучее существо в каждой стране и религии символизирует собой жажду жизни, силу веры и нетленность души.

История происхождения

Легендарная птица Феникс вовсе не сразу стала символом бессмертия. По мнению Геродота, Феникс живет 500 лет. Животное обитает неподалеку от собственных родителей. После смерти родственников магическое существо переносит тела погибших в Храм Бога Солнца в Гелиополисе, где и остается, пока не закончится срок, который выделили птице боги.

Птица Феникс в мифахПтица Феникс в мифах

История, описанная древним греком, заимствована из египетской мифологии. В первых сказаниях птица фигурирует под именем Бенну. Неудивительно, что в более поздних трудах соотечественников Геродота суть Феникса видоизменилась.

Объяснение:

Різноманітність умов життя обумовлює і різнома­нітність в поширення. Щоб вижити і дати потомство, кожний вид пристосовується на свій лад. Від того, наскільки «винахідливо» забезпечує він про­довження роду, залежить процвітання виду, його роз­виток. Зміна умов існування вимагає відповідної реакції живих організмів. Пристосуватися — значить жити, і навпаки: вид, що не може пристосуватися до нових умов, приречений на загибель. Позитивна реакція на дію нового фактора еволюції надає виду певної переваги над іншими.

У рослинному світі вплив на природу господар­ської діяльності людини став одним з наймогутніших факторів еволюції. Деякі рослини систематично вини­щувалися, решта страждала від змінення вологості ґрунту, випасу, викошування, витоптування. Частина видів втратила своїх запилювачів, інші не витримали високу концентрацію в ґрунті хімічних речовин тощо.

Для рослин, індиферентних до господарської ді­яльності людини, поява такого фактора не мала вирі­шального значення. Вони не гинули, але й скориста­тися «перспективою», яка відкривалася тепер у по­ширенні діаспор, не могли. По-перше, не всі види мали відповідні пристосування до антропохорії. По-друге, рослини, звиклі до певних умов існування, хоч їх насіння випадково заносилося в іншу місцевість, гинули на далекій чужині. Це відбувалося тому, що вони не були здатними пристосуватися до інших природних умов: кліматичних, ґрунтових, режиму во­логості, місцевих рослинних угруповань, бо, як ка­жуть ботаніки, мали вузьку екологічну амплітуду. Але були й інші. Інші рослини, «перебравшись» на екотопи, створені людиною, продовжували нормаль­но існувати. Господарська діяльність людини набага­то спростила їх поширення. Такі винятково пластичні й життєздатні види могли б розселитися по всіх мате­риках, якби на перешкоді не ставали моря й океани, а в межах континентів — широкі ріки, безмежні пустині і високі гірські хребти, вкриті вічними снігами. Можливість подолати ці перешкоди надає їм людина, яка в процесі господарської діяльності прокладає шляхи сполучення між континентами та місцевостями із специфічними умовами існування.

Відмінність антропохорного і природного в розповсюдження полягає у дальності, масовості, швидкості першого з них. Дальність збільшує шанс дістатися придатної для зростання місцевості. Масо­вість забезпечує успішну колонізацію нового краю. Швидкість дає можливість найвіддаленішу «мандрів­ку» завершити до того, як насінина втратить схо­жість.

Пристосуванням до антропохорії є також висока плодючість. Адже чим більше діаспор має рослина, тим більше шансів, що якась їх частина потрапить у місцевість, придатну для життя, що кілька з них дадуть початок новій колонії.

Особливо підвищилися шанси здатних до антро­похорії рослин, що ростуть у безпосередній близь­кості до житла людини. Таким видам легше скори­статися здобутками цивілізації і, подолавши тисячі кілометрів у кишені пасажира, в мішку із зерном тощо потрапити в іншу місцевість. Тому в деяких рослин навіть не виникли якісь особливі пристосу­вання до поширення.

Важливою умовою успішного закінчення «подо­рожі» є наявність на «кінцевій зупинці» належного екотопу. Відсутність вільного місця в рослинному по­криві нової місцевості, хоч вона і знаходиться в ме­жах потенціального ареалу, завжди була однією з найбільш вагомих перешкод у розповсюдженні рос­лин. Ніякі найефективніш розповсюдження, ніякі інші переваги не до рослині оселитися в цілинному степу або пралісі, тобто незайманному угрупованні з різноманітним і багатим видовим скла­дом, де кожний вид займає свою екологічну нішу, а всі разом створюють єдиний злагоджений організм. Заб’ють непроханого гостя навколишні трави, і за­сохне він, не встигнувши й прорости.

Там, де рослинний покрив зруйнований і з’явилися вільні екологічні ніші, природні рослинні угруповання втратили свою рівновагу, конкуренція з боку місце­вої флори дуже послаблена. Таке рослинне угру­повання вже не здатне протистояти заселенню тери­торії іншими рослинами.

Легко оселитися рослинам там, де природний рос­линний покрив зруйнований розорюванням, житло­вим, промисловим чи транспортним будівництвом. Придатні до колонізації адвентивними рослинами штучні, наприклад, насипні грунти уздовж залізниць та інших шляхів сполучення. Подібні ділянки вини­кали вже з перших кроків господарської діяльності людини, особливо у процесі освоєння земель під сільськогосподарські угіддя. З часом інтенсивний розвиток сільського господарства, техніки та еконо­міки, урбанізація (будівництво міст), розширення сфери діяльності суспільства призвели до заміни на величезних просторах природних ландшафтів куль­турними і до істотних змін аборигенної (місцевої) рослинності. Нині близько 40 % поверхні Землю