Почему нос человека состоит из двух ноздрей

Исследователи из Стэндфордского университета наконец-то нашли ответ на вопрос, волнующий всех: почему у людей две ноздри в носу.

Органы чувств на человеческом лице склонны «ходить парами» и это не случайно. Так, например, плоские изображения от каждого глаза соединяютсямозгом в общую объемную картину. Аналогично обстоит дело и со слухом. Звуковые сигналы приходят к ушам с небольшим временным рассогласованием, что позволяет в итоге судить не только об их интенсивности, но и направлении. Но для чего у человека две ноздри? В поисках ответа ученые из Стэнфорда запустили свой обонятельный исследовательский проект.

Восприятие запахов весьма различается в зависимости от ноздри. В каждый момент времени одна из них является доминирующей, поток воздуха через нее гораздо интенсивней, а другая — подчиненной. В течение дня они не раз меняются местами, а вместе с этим меняется и восприятие запахов.

Для проверки этих соображений ученые поставили эксперимент. Испытуемым давали понюхать смесь двух пахучих веществ — L-карвона с мятным ароматом и октана анисового запаха. 17 из 20 испытуемых различили октан и L-карвон подчиненной и доминирующей ноздрей соответственно. Через несколько часов роли ноздрей у многих поменялись, но результаты повторного эксперимента получились идентичными.

Различные пахучие химические вещества абсорбируются обонятельными рецепторами с разными скоростями. Поэтому, например, доминирующая ноздря с интенсивным воздушным потоком лучше подходит для восприятия заторможенных запахов. В ней быстро абсорбирующиеся молекулы успевают несколько раз пробежать всю носовую полость и равномерно осесть по обонятельным рецепторам, оставив место для остальных молекул. Поэтому две ноздри оказываются много удобней одной. Именно благодаря такому обонятельному механизму мы воспринимаем и отдельные запахи, и целые букеты ароматов.

Унаслідок еволюційного розвитку в організмі людини сформувалася складна система регуляції функцій, що відповідає як за збереження його стійкості, так і за його пристосувальну мінливість-адаптацію до різних умов існування. Ця система забезпечує високу надійність функціонування органів, їхніх систем й організму загалом. Надійність регулювання досягається існуванням кількох контурів регуляції. Ці контури, з одного боку, можуть частково дублювати, а з іншого - коригувати вплив один одного.

Найдавнішою формою взаємодії, що виявляється як усередині, так і між клітинами, вважають хімічну взаємодію. її здійснюють два типи речовин:

а) неспецифічні продукти обміну (метаболіти);

б) специфічні регулятори, біологічно активні сполуки. Більшість зазначених регуляторів синтезується в багатьох органах,

а для деяких з них сформувалися самостійні органи утворення (залози). Вони можуть впливати на процеси, що відбуваються в самій клітині, або виділятися в зовнішнє середовище. Тут вони всмоктуються (найчастіше в кров) і з кров'ю розносяться по всьому організму. Тому такий механізм регуляції називають гуморальною регуляцією. Еволюційно пізніше з'явилися нервові механізми регуляції.

Гуморальна регуляція.

Сполуки, що виділяють клітини, діють:

а) на саму клітину (аутокринно);

б) місцево на прилеглі клітини (паракринно);

в) надходячи в рідкі середовища, що доставляють їх до віддалено розташованих клітин (телекринно; мал. 1).

Для регулювання функцій багатьох органів і процесів такий механізм виявляється навіть ефективнішим, ніж нейронна регуляція. Це зумовлено такими перевагами:

а) біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини;

б) ширшим спектром зазначених регуляторів порівняно з медіаторами периферичних нервів;

в) тривалішою дією на клітини.

Ендокринна система бере участь в гуморальній регуляції функцій організму і координує діяльність усіх органів та систем, а також забезпечує підтримання гомеостазу організму при мінливих умовах зовнішнього середовища. Разом з нервовою та імунною системами регулює:

Разом з нервовою системою гормони беруть участь у забезпеченні емоційних реакцій та психічній діяльності людини.