Чому клітини кишечника не можуть поглинати жирові краплі​

Біологічна роль вуглеводів визначається їх енергетичною функцією. Енергетична цінність 1 г вуглеводів становить 17,16 кДж (4,1 ккал). Вуглеводи є безпосереднім джерелом енергії для всіх клітин організму, виконують пластичну та опорну функції.

Добова потреба дорослої людини у вуглеводах становить близько 0,5 кг. Основна частина їх (близько 70 %) окислюється в організмі до води та вуглекислого газу. Близько 25-28 % харчової глюкози перетворюється в жир, а 2-5 % – у глікоген.

Складні вуглеводи, які потрапили з їжею, не можуть проникнути через слизову оболонку кишечника в кров і лімфу. Єдиною формою, котра може всмоктуватися, є моноцукри. Вони всмоктуються, головним чином, у тонкій кишці, переносяться до печінки та в тканини. У печінці з глюкози синтезується глікоген. Глікоген може розпадатися до глюкози. У печінці можливе утворення вуглеводів із продуктів їх розпаду (піровиноградної кислоти чи молочної кислоти), а також із жирів та білків.

У вуглеводному обміні організму велике значення має м'язова тканина. М'язи під час їх діяльності захвачують із крові значну кількість глюкози. У м'язах, як і в печінці, синтезується глікоген. Розпад глікогену є одним із джерел енергії для скорочення м'яза.

Только поняв, как функционирует твой организм, можно разумно существовать, используя знания с пользой. Например, ты узнаешь, что белок необходимо потреблять каждый день, т.к. из него строятся новые клетки, в том числе клетки мозга. Если мозг не будет получать необходимое количество, то твои когнитивные будут ухудшаться. Если ты устал, а полноценно поесть не получится, то достаточно съесть кусочек сахара или пакетик с сахаром(которые кладут к чаю), чтобы восстановить на какое-то время свою энергию, потому что углеводы дают энергию.

Оборудование, посуда, реактивы: 1) штатив с бюреткой для титрования; 2) пипетки Мора на 10 мл; 3) колбы конические на 150— 200 мл; 4} цилиндр мерный на 100 мл; 5) стаканы химические на 100—150 мл; 6) весы технохимические с разновесом; 7) палочка стеклянная (толстая); 8) ступка фарфоровая с пестиком; 9) 1% раствор фенолфталеина; 10) 0,1 N раствор едкого натра или едкого кали; 11) 2,5% раствор сульфата кобальта.

Ход определения. Пипеткой Мора берут 10 мл испытуемого молока или сливок и вносят в коническую колбу на 150—200 мл. Туда же вливают 20 мл дистиллированной воды и 3 капли 1 % спиртового раствора фенолфталеина. Полученную смесь перемешивают и титруют 0,1 N раствором едкого натра или едкого кали до слабо-розового окрашивания, соответствующего контрольному эталону и не исчезающего в течение минуты.

Для определения кислотности сметаны или творога 5 г их с точностью до 0,01 г отвешивают на технохимическнх весах. Сметану переносят в стакан вместимостью 100—150 мл, а творог — в фарфоровую ступку и растирают пестиком. К навескам добавляют 50 мл дистиллированной води (для творога воду подогревают до 35—40 °С), постоянно помешивая (а творог растирая) стеклянной палочкой. Титрование производят так же, как при определении кислотности молока и сливок, но без контрольного эталона. После этого число миллилитров щелочи, пошедших в титрование, умножают на 20.

Кислотность свежих сливок колеблется в пределах 18—20 °Т, сметаны 65—125 Т, творога 210—270 °Т.

Молоко с кислотностью, превышающей требования стандарта, подлежит переработке на кисломолочные продукт