Дан участок цепи днк: определите первичную структуру соответствующего белка

ох, ну, надеюсь, что

К группе рыб-ангелов относится семь родов (Pomacanthus, Centropyge и другие). Некоторые из них (например, помаканты) достигают довольно большой длины, до 60 см. Другие не отличаются по величине от рыб-бабочек. Ярко раскрашенные рыбы-ангелы особенно обычны у коралловых рифов и ведут одиночную жизнь.

В отличие от рыб-бабочек, у которых мальки мало отличаются по окраске от взрослых рыб, многие рыбы-ангелы сильно меняют цвет и рисунок в течение жизни. В качестве примера можно указать, что молодые императорские ангелы (Pomacanthus imperator) имеют почти черное тело, украшенное белыми и голубыми концентрическими полосами, образующими круги на хвостовой части туловища. У взрослых особей этого вида, которые, без сомнения, принадлежат к числу красивейших рыб, на теле имеется около 25 тонких проходящих под косым углом к продольной оси рыбы желто-оранжевых полос на ярко-фиолетовом фоне. Голова у них изумрудно-зеленая сверху и красно-коричневая снизу, а глаза обведены желтой и синей линиями.

Подобные возрастные изменения окраски известны и для других видов рыб-ангелов. В результате этой особенности многие из них были описаны дважды, и мальки некоторых видов долго носили другие названия, чем их более крупные собратья по виду.

С возрастом меняется не только цвет, но и пол: юные самки со временем превращаются в самцов. Для рыб-ангелов характерно доминирование самца, защищающего свою территорию (от нескольких квадратных метров до тысячи, в зависимости от вида), на которой, как правило, проживают от 2 до 5 самок. Если самец исчезает, наиболее крупная и доминирующая самка занимает его место, изменив свой пол.

Рацион рыб-ангелов, в зависимости от вида, включает огромное число разнообразных растений в животных организмов. Некоторые представители семейства, особенно в юном возрасте, время от времени могут прекращаться в чистильщиков, избавляя других рыб от раздражающих их паразитов.

Відповідь:

Вухо людини та інших ссавців складається з трьох частин: зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє і середнє вухо побудовані відносно хня функція полягає у проведенні і підсиленні звукових коливань. Внутрішнє вухо найскладніше за будовою, крім сприйняття звуків також забезпечує рівновагу і відчуття положення тіла в Зовнішнє вухо[ред. | ред. код]

Основна стаття: Зовнішнє вухо

Зовнішнє вухо складається із вушної раковини (лат. auricula) та зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина (саме цю частину органа слуху більшість людей називають вухом) оточує зовнішній слуховий прохід. Вона складається із еластичного хряща, покритого шкірою. Деякі частини вушної мушлі, зокрема мочка, позбавлені хрящової тканини. Функція вушної раковини полягає у тому, що вона спрямовує звук у зовнішній слуховий прохід [2].

Дарвінів горбик[ред. | ред. код]

Зліва: Дарвінів горбик у людини, справа: загострений кінець вуха у макаки

У деяких людей (близько 10 %) на верхній частині завитки вушної раковини наявний невеликий виступ, який називають Дарвінів горбок (лат. tuberculum auriculae). Він вважається рудиментом загостреної верхівки вуха у деяких приматів та інших ссавців. Свою назву Дарвінів горбик отримав за те, що у своїй праці «Походження людини і статевий добір» Дарвін згадує його як приклад рудиментарного органа[3].

Зовнішній слуховий прохід[ред. | ред. код]

Зовнішній слуховий прохід – це коротка зігнута трубка (2,5 см довжиною і 0,6 см у діаметрі), що веде до барабанної перетинки. Поблизу вушної раковини зовнішній слуховий прохід підтримується еластичним хрящем, решта його проходить у скроневій кістці. Весь канал вистелений шкірою із коротким волоссям, потрібним для того, щоб затримувати різні сторонні об'єкти, наприклад пил і дрібних комах. Також у шкірі зовнішнього слухового проходу наявні сальні залози і модифіковані апокринні потові залози, які ще називають церумінозними, вони виділяють жовто-коричневу воскоподібну вушну сірку. Сірка досить липка, тому вона, як і волосся, може перешкоджати сторонніх об'єків по зовнішньому слуховому проходу, крім того вона є репелентом для комах і пригнічує ріст мікроорганізмів[2]. Сірка складається із насичених та ненасичених довголанцюгових жирних кислот, спиртів, сквалену (приблизно 12-20% складу сірки), та холестеролу (6-9%). Разом із сіркою із зовнішнього вуха виводяться частинки рогового шару шкіри, який постійно злущується, тому вона може містити багато білків кератинів[4].

У деяких людей вуха очищуються від сірки природнім шляхом: вона засихає і випадає із зовнішнього слухового проходу, цьому сприяють рухи щелепи, наприклад при жуванні або розмові. В інших людей сірка може накопичуватись, ущільнюватись і перешкоджати слуху.

Барабанна перетинка[ред. | ред. код]

На межі між зовнішнім та середнім вухом розташована барабанна перетинка (лат. membrana tympani). Це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього — слизовою оболонкою. По периферії перетинки волокна сполучної тканини розташовані переважно по колу, а в центрі - радіально. Барабанна перетинка має форму сплощеного конуса, верхівка якого спрямована у порожнину середнього вуха. Вона прикріплена волокнисто-хрящовим кільцем до барабанної борозни. Барабанна перетинка коливається під впливом звукових хвиль, і передає ці коливання на слухові кісточки середнього вуха[2].

Середнє вухо[ред. | ред. код]

Основна стаття: Середнє вухо

Будова середнього вуха

Середнє вухо (барабанна порожнина) – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці. З одного боку вона обмежена барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. Верхня частина середнього вуха аркоподібно підіймається вгору і утворює надбарабанний закуток. На медіальній стінці середнього вуха розміщена соскоподібна печера, що дозволяє йому контактувати із соскоподібними комірками скроневої кістки[5].

Нижня частина барабанної порожнини містить отвір слухової (фаринготимпанальної або євстахієвої) труби, що направалена вниз і сполучає порожнину середнього вуха із носоглоткою. Більшість часу слухова труба сплощена і закрита, відкривається вона тільки під час зівання або ковтання для того щоб зрівняти тиск у середньому вусі із тиском у зовнішньому середовищі. Це важливо для того, щоб барабанна перетинка могла нормально коливатись. Якщо існує різниця тисків зовні та всередні барабанної порожнини, це супроводжується відчуттям «закладених вух», яке виникає при різкій зміні висоти, наприклад під час злітання чи приземлення літака.