Согласно биохимической гипотезе: 1. жизнь занесена на Землю с других планет 2. жизнь создана богом 3. жизнь возникла на Земле из неживой материи 4. живое постоянно зарождается из неживой материи

В 1924 г. советский биохимик А. И. Опарин и в 1929 г. английский биохимик Дж. Холдейн выдвинули гипотезу о том, что жизнь возникла из неорганических веществ в специфических условиях древней Земли.

ответ:

Объяснение:

Согласно теории биохимической эволюции формирование жизни на Земле шло в три этапа:

1) абиогенный синтез органических веществ;

2) образование биополимеров;

3) формирование мембранных структур и появление самовоспроизведения.

Сущность этой теории состоит в том, что биологической эволюции — т.е. появлению, развитию и усложнению различных форм живых организмов, предшествовала химическая эволюция — длительный период в истории Земли, связанный с появлением, усложнением и совершенствованием взаимодействия между элементарными единицами, «кирпичиками», из которых состоит все живое — органическими молекулами.

Клітина — структурно-функціональна

одиниця всіх живих організмів,

Для якої характерний власний

метаболізм та здатність до

самовідтворення. Від середовища,

яке її оточує, клітина відмежована

плазматичною мембраною

(плазмалемою). Розрізняють два типи

клітин: прокаріотичні, що не мають

сформованого ядра, характерні для

бактерій та архей, та еукаріотичні, в

яких наявне ядро, властиві усім іншим

клітинним формам життя, зокрема

рослинам, грибам та тваринам. До

неклітинних форм життя належать

лише віруси, але вони не мають

власного метаболізму і не можуть

розмножуватись поза межами

клітин-Живителів.

Типи вищої нервової діяльності. Реферат

Тип вищої нервової діяльності людини - це сплав уроджених і індивідуально набутих властивостей процесів збудження і гальмування

Тип вищої нервової діяльності людини визначає розходження в поводженні і відношенні організму до тих самих впливів зовнішнього середовища. Тип вищої нервової діяльності формується в результаті взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Заслуга у створенні наукових уявлень про типи вищої нервової діяльності і визначенні правильних шляхів їхнього подальшого вивчення належить І. П. Павлову. В основу систематизації типів він поклав головні особливості процесів збудження і гальмування, що характеризують функціональні властивості нервових кліток. Таких особливостей три: сили нервових процесів, їхня урівноваженість і рухливість.

Сила нервового процесу - це властивість нервових кліток зберігати нормальну працездатність при значній напрузі збуджувального і гальмового процесів. Вона характеризує працездатність нервових клітин кори. Урівноваженість процесів збудження і гальмування — це співвідношення їхньої сили; вони можуть бути в рівноважному стані (сила збудження відповідає силі гальмування) чи один з них може переважати над іншим. Рухливість нервових процесів характеризується швидкістю їхнього виникнення і швидкістю переходу процесу збудження в процес гальмування, і навпаки.