Растяжение хрусталика окружающими его мышцами приводит к тому, что ...

ответ:будет либо близорукость или дальнозоркость

Объяснение:

Спорофіт  щитника чоловічого – багаторічна трав’яниста рослина. Підземна частина  – товсте дерев’янисте чорно-буре кореневище із численними додатковими коренями. Надземна частина – листки (вайї) – великі двічіперисторозсічені із череками, що вкриті тонкими коричневими лусочками. Ростуть повільно. На верхівці закладаються корененивища і протягом першого року залишаються зачатковими. Наступного літа мають вигляд равликоподібно скручех спіралей, густовкритих коричневими лусками. Навесні третього року, наростаючи верхівкою, вони звільняються від лусок і швидко розгортаються. Восени великі листки щитника відмирають, залишаючи на кореневищі основи своїх черешків. Спороносні органи – соруси – купки спорангіїв, що утворюються влітку на нижньому боці листків і зверху прикриті тонким покривальцем – індузієм. Спорангій – має гребенеподібну смужку клітин із потовщеними оболонками, що забезпечують його розкривання. Найчастіше у кожному спорангії формується по 64 однакових спори. Спори – кожна має по дві оболонки: тонку внутрішню та товсту зовнішню. На вологому грунті спора проростає та утворює заросток (гаметофіт). Будова та особливості гаметофіту папоротеподібних Спори рівноспорової папороті дають початок вільноживучим двостатевим гаметофітам. Вони можуть бути автотрофними зеленими, або гетеротрофними. Гетеротрофні гаметофіти розвиваються у симбіозі з грибами. Автотрофні гаметофіти – заростки більшості папороті пластинчаті з ризоїдами та мають серцевидну форму, розміром не більше 5 мм. Антеридії з’являються раніше у області ризоїдів, архегонії пізніше у області виймання на передньому кінці гаметофіту. Різниця у часі формування двох типів гаметангії сприяє перехресному заплідненню. У різноспорової папороті одностатеві гаметофіти розвиваються під оболонками мікроспор та макроспор і сильно спрощені. Розмноження попоротеподібних У вологу погоду спіральні багатоджгутикові сперматозоїди виходять із антеридіїв та, проникнувши у черевця архегоніїв, запліднюють яйцеклітини. Із зиготи без періоду спокою розвивається зародок – спорофіт. Деякий час він живиться за рахунок гаметофіта.

Экологи́ческая ни́ша — место, занимаемое видом в биоценозе, включающее комплекс его биоценотических связей и требований к факторам среды.Термин введён в 1914 году Дж. Гриннеллом и в 1927 году Чарльзом Элтоном.В настоящее время определение Гриннелла принято называть нишей (по смыслу термин ближе понятию местообитание), а определение Элтона называют трофической нишей (экологическая ниша представляет собой сумму факторов существования данного вида, основным из которых является его место в пищевой цепочке). В настоящее время доминирует модель гиперобъёма Дж. Э. Хатчинсона.Модель представлена как n-мерный куб, на осях которого отложены экологические факторы. По каждому фактору у вида есть диапазон, в котором он может существовать (экологическая валентность). Если провести проекции от крайних точек диапазонов каждой оси факторов, мы получим n-мерную фигуру, где n — количество значимых для вида экологических факторов. Модель в основном умозрительна, но позволяет получить хорошее представление об экологической нише.По Хатчинсону экологическая ниша может быть: