Где в клетке происходит образование: а) вторичной структуры белка б) третичной и четвертичной структуры белка?

Безумовні рефлекси — відносно постійні природжені реакції організму на дію факторів зовнішнього і внутрішнього середови­ща, які здійснюються за до центральної нервової систе­ми і не потребують спеціальних умов для свого виникнення. Реф­лекс — це реакція організму на подразник, основна форма діяль­ності нервової системи. Комплекс ланок нервової системи, що за­безпечує сприйняття, обробку і передачу подразнення, називають рефлекторною дугою. Діяльність нервової системи всього організ­му має рефлекторний характер. Усі види рефлексів І. П. Павлов розділив на дві групи: безумовні (вроджені), умовні (набуті). Тер­мін «безумовні рефлекси» увів І. П. Павлов. Прикладом безумов­них рефлексів є: слиновиділення, чхання, моргання.

Умовні рефлекси — складні пристосувальні реакції, які вини­кають у процесі життя на основі безумовних рефлексів. Вони непо­стійні, і для їх утворення потрібен байдужий подразник. Для того щоб він перетворився на умовний рефлекс, необхідна сукупність певних чинників. Вони можуть утворюватися і зникати залежно від конкретних умов. Ці рефлекси утворюються за участю кори ве­ликих півкуль. Для формування умовного рефлексу необхідне до­тримання таких пунктів:

умовний подразник повинен передувати безумовному;умовний подразник має бути слабкішим за безумовний;між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

Необхідне також періодичне повторення дії закріплення умов­ного рефлексу. Крім того, умовний подразник обов’язково має бути підкріплений безумовним, бо якщо певний час умовний по­дразник не підкріплювати, то умовний рефлекс згасає.

Фізіологічний механізм виникнення умовного рефлексу по­яснюється так. При дії умовного та безумовного подразників від­бувається збудження певних ділянок кори головного мозку. При періодичному повторенні сполучення умовного і безумовного по­дразників збудження, яке виникає внаслідок дії умовного подраз­ника, передається через вставні нейрони на відповідний нервовий центр, який збуджується ще до того, як проявиться дія безумов­ного подразника. Таким чином, оскільки інтервал між умовним і безумовним подразниками незначний, то відповідними нервови­ми центрами утворюються тимчасові зв’язки.

Умовні рефлекси поділяють на природні, що формуються у відповідь на природні властивості безумовних подразників (фор­мування умовного харчового рефлексу на запах і вигляд їжі), та штучні — виробляються у тварин в умовах експерименту у відпо­відь на різні штучні подразники (світло, звук, зміни температури). Крім того, існує класифікація умовних рефлексів за ознакою ре­цептора та за біологічним значенням: оборонні, статеві, харчові.

Відмінності умовних і безумовних рефлексів занесено до таб­лиці.

Порівняльна характеристика безумовних та умовних рефлексів

 

Безумовні рефлекси — відносно постійні природжені реакції організму на дію факторів зовнішнього і внутрішнього середови­ща, які здійснюються за до центральної нервової систе­ми і не потребують спеціальних умов для свого виникнення. Реф­лекс — це реакція організму на подразник, основна форма діяль­ності нервової системи. Комплекс ланок нервової системи, що за­безпечує сприйняття, обробку і передачу подразнення, називають рефлекторною дугою. Діяльність нервової системи всього організ­му має рефлекторний характер. Усі види рефлексів І. П. Павлов розділив на дві групи: безумовні (вроджені), умовні (набуті). Тер­мін «безумовні рефлекси» увів І. П. Павлов. Прикладом безумов­них рефлексів є: слиновиділення, чхання, моргання.

Умовні рефлекси — складні пристосувальні реакції, які вини­кають у процесі життя на основі безумовних рефлексів. Вони непо­стійні, і для їх утворення потрібен байдужий подразник. Для того щоб він перетворився на умовний рефлекс, необхідна сукупність певних чинників. Вони можуть утворюватися і зникати залежно від конкретних умов. Ці рефлекси утворюються за участю кори ве­ликих півкуль. Для формування умовного рефлексу необхідне до­тримання таких пунктів:

умовний подразник повинен передувати безумовному;умовний подразник має бути слабкішим за безумовний;між умовним та безумовним подразниками інтервал часу має бути незначним.

Необхідне також періодичне повторення дії закріплення умов­ного рефлексу. Крім того, умовний подразник обов’язково має бути підкріплений безумовним, бо якщо певний час умовний по­дразник не підкріплювати, то умовний рефлекс згасає.

Фізіологічний механізм виникнення умовного рефлексу по­яснюється так. При дії умовного та безумовного подразників від­бувається збудження певних ділянок кори головного мозку. При періодичному повторенні сполучення умовного і безумовного по­дразників збудження, яке виникає внаслідок дії умовного подраз­ника, передається через вставні нейрони на відповідний нервовий центр, який збуджується ще до того, як проявиться дія безумов­ного подразника. Таким чином, оскільки інтервал між умовним і безумовним подразниками незначний, то відповідними нервови­ми центрами утворюються тимчасові зв’язки.

Умовні рефлекси поділяють на природні, що формуються у відповідь на природні властивості безумовних подразників (фор­мування умовного харчового рефлексу на запах і вигляд їжі), та штучні — виробляються у тварин в умовах експерименту у відпо­відь на різні штучні подразники (світло, звук, зміни температури). Крім того, існує класифікація умовних рефлексів за ознакою ре­цептора та за біологічним значенням: оборонні, статеві, харчові.

Відмінності умовних і безумовних рефлексів занесено до таб­лиці.

Порівняльна характеристика безумовних та умовних рефлексів