Биология можете нужен правильны ответ вот фотографии​

D

Объяснение:

№5-D

ответ:Го в лучший ответ %)

1. Шимпанзе: соматическая - 48, половая - 24

2. Комнатная муха: соматическая - 12, половая - 6

3. Сазан: соматическая - 52, половая - 26

4. Голубь: соматическая - 40, половая - 20

2.Буква D

Что такое железы внутренней секреции?
Железы внутренней секреции — общее название желез, которые объединяет вырабатывать и выделять непосредственно во внутреннюю среду организма физиологически активные вещества со специфическими свойствами, называемые гормонами.

Какова функция желез внутренней секреции?
Благодаря выделению гормонов в кровь, железы могут оказывать влияние на органы, которые расположены далеко от самих желез. С биохимической точки зрения гормоны можно отнести к биокатализаторам — химическим соединениям, которые не являются источником энергии, но ускоряют течение биохимических реакций.
Железы внутренней секреции играют существенную роль в биохимических реакциях организма, регулируя обмен веществ и многие другие процессы жизнедеятельности клеток и тканей. Каждый из гормонов выполняет особую, характерную для него роль. Вместе с нервной системой гормоны координируют функции отдельных тканей и органов, а также осуществляют нейрогормональную регуляцию функций отдельных органов и всего организма в целом. Раздел науки, занимающийся изучением строения и функций желез внутренней секреции, их влияния на процессы жизнедеятельности организма, а также болезней, вызванных нарушением их функций, называется эндокринологией.

Какие железы относятся к железам внутренней секреции?
К железам внутренней секреции относятся:
• эпифиз (шишковидная железа);
• гипофиз;
• щитовидная железа;
• паращитовидные железы;
• вилочковая железа;
• надпочечники;
• поджелудочная железа;
• половые железы (яичники у женщин и яички у мужчин).

Какие нарушения работы желез внутренней секреции различаются?
Нарушения функции желез внутренней секреции могут происходить по типу:
• гормональной перфункции;
• гормональной пофункции.
Заболевания, связанные с нарушением функций желез внутренней секреции, называются эндокринными заболеваниями. В процесс может вовлекаться одна или несколько желез внутренней секреции. Степень нарушений и выраженность симптомов заболевания зависит от того, какую роль выполняет в организме железа, а также от того, является ли она парной (надпочечники, яичники, яички) или единичной (гипофиз, щитовидная железа). Так, нарушение функций или удаление одной из парных желез компенсируется в определенной степени увеличением и гиперфункцией другой. Ниже описаны заболевания отдельных желез внутренней секреции.

Каковы особенности диагностики и лечения болезней желез внутренней секреции?
С точки зрения тесной взаимосвязи и многогранных функций эндокринных желез, диагностика и лечение нарушений их деятельности является очень сложным и трудным процессом.
Трудности обусловлены тем, что нарушения могут возникать в любом периоде жизни и иметь разную степень выраженности, касаться одной железы или нескольких.
Для соответствующей диагностики необходимо тщательно собрать анамнез, провести клиническое обследование и множество лабораторных исследований, что можно осуществить только в соответствующих клиниках. 
Никогда не следует заниматься самолечением, так как только правильная диагностика гормональных нарушений позволяет назначить эффективное лечение, воздействующее не только на один орган, корригируя его функцию, но и на функции других желез внутренней секреции в целом.
Возможности лечения гормональных нарушений довольно широкие и разнообразные. Больные могут получать практически все гормоны в виде вытяжек из желез внутренней секреции или их синтетических аналогов. В редких случаях проводится оперативное лечение. 

Спадкова схильність до хвороб

Поряд із хворобами, чітко детермінованими спадковістю (генами та хромосомами) або чинниками середовища (травми, опіки), є велика і різноманітна група захворювань, розвиток яких зумовлений взаємодією певних спадкових впливів (мутацій або поєднань алелей) і середовища. Цю групу хвороб називають хворобами зі спадковою схильністю.

Причини та особливості розвитку цих захворювань дуже складні, багаторівневі, остаточно не з'ясовані і різні для кожної хвороби. Однак загальновизнано, що існують спільні особливості розвитку таких захворювань.

Основою спадкової схильності до хвороб є широкий генетично збалансований поліморфізм популяцій людини за ферментами, структурними і транспортними білками, а також за антигенними системами. У популяціях людини принаймні 25—30% локусів (із приблизно 40 000) представлено двома і більше алелями. Отже, індивідуальні комбінації алелей неймовірно різноманітні. Вони забезпечують генетичну унікальність кожної людини, виражену не тільки у здібностях, фізичних відмінностях, а й у реакціях організму на патогенні чинники навколишнього середовища. Хвороби зі спадковою схильністю виникають в осіб із відповідним генотипом (поєднання "приваблюючих" алелей) у разі провокувальної дії середовища.

Захворювання зі спадковою схильністю умовно поділяють на такі основні групи: вроджені вади розвитку; поширені психічні та нервові хвороби; поширені хвороби середнього віку.

Найпоширенішими вродженими вадами розвитку є розщеплення верхньої губи та піднебіння, вивих стегна, клишоногість тощо. До психічних і нервових хвороб зі спадковою схильністю належать шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивні циркулярні психози, розсіяний склероз та ін. Серед соматичних хвороб середнього віку часто трапляються псоріаз, бронхіальна астма, виразка шлунку та 12-палої кишки, ішемічна хвороба серця, гіпертензія, цукровий діабет тощо.

У зв'язку з успіхами розшифрування геному людини новими науковими досягненнями розширилися можливості генетичного аналізу механізмів виникнення хвороб зі спадковою схильністю, незважаючи на їх складність. Патогенез такої хвороби — складний, багатогранний і багаторівневий процес, тому значення спадкових чинників неможливо з'ясувати однозначно у всіх випадках. Часто важко відокремити чинники один від одного як стосовно інтенсивності, так і тривалості їх дії. Розуміння причин і перебігу хвороб зі спадковою схильністю ускладнюється ще й тим, що їх розвиток — результат взаємодії генетичних чинників (моногенних чи полігенних) із чинниками середовища, дуже специфічними чи менш специфічними. Лише найновіші досягнення у вивченні геному та складанні генних карт хромосом людини дають змогу наблизитися до виявлення ефектів головного аномального гена.

Кожне захворювання зі спадковою схильністю — це генетично гетерогенна група з однаковими клінічними кінцевими проявами. У кожній групі є кілька різновидів, обумовлених генетичними та негенетичними причинами. Наприклад, групу ішемічних хвороб серця можна поділити на кілька моногенних форм гіперхолестеринемій (підвищений уміст холестерину в крові).

Причини розвитку хвороб зі спадковою схильністю схематично наведено на рис. 5.19. їх кількісні поєднання у розвитку захворювань можуть бути неоднаковими у різних людей.

Для вияву хвороб зі спадковою схильністю необхідне конкретне поєднання спадкових і зовнішніх чинників. Чим вираженіша спадкова схильність і більший ті лив середовища, тим для індивіда вища вірогідність за хворіти (у більш ранньому віці та у важчій формі).

Объяснение: