Выберите вариант, где указаны однолетние травы А) морковь, репа, свёкла; Б) хлопчатник, пшеница, ячмень; В) одуванчик, клубника, фасоль​

В) Одуванчик, клубника, фасоль​

Костная ткань - опорная ткань, состоящая из костных клеток и межуточного вещества. последнее включает органическую основу - костный матрикс, гл. обр. из костного коллагена, и откладывающийся в него костный минерал -преим. фосфат кальция с кристаллическим строением гидроксиапатита. к. т. пронизана сетью микроскопических канальцев и лакун (лакунарно-каналикулярная система) , обеспечивающей внутрикостный метаболизм. костные клетки: остеобласты, продуцирующие костный коллаген и регулирующие его минерализацию, происходят из эндоста; остеокласты, участвующие в рассасывании костной ткани, - из моноцитарно-макрофагального ряда кроветворной ткани (оба типа клеток обнаруживаются в поверхностных слоях кости) ; остеоциты - потерявшие активность остеобласты, располагающиеся в глубине костной ткани, в остеоцитарных лакунах, и регулирующие внутрикостный метаболизм. такое строение определяет твёрдость к. т. , обеспечиваемую костным минералом и важную для опорной функции, и одновременно её пластичность. зрелая к. т. имеет пластинчатое строение с функционально обусловленным расположением костных пластинок; подразделяется на компактную (покрывает кости с поверхности, организована в виде остеонов - цилиндрических костных пластинок, концентрически окружающих каналы питающих сосудов, и выполняет гл. обр. механическую функцию) и губчатую (состоит из сети трабекул, разделённых костномозговыми пространствами, и играет важную роль в метаболической функции скелета) . различают периостальные (покрытые надкостницей) и эндостальные (выстланы эндостом) костные поверхности, а среди последних - эндокортикальные, интракортикальные (по ходу сосудистых каналов) и трабекулярные. по костным поверхностям, покрытым эндостом, происходит перестройка (ремоделирова-ние) - важнейшая особенность, отличающая к. т. от др. опорных тканей.

Інфекці́йні захво́рювання / хворо́би — розлади здоров'я людей, тварин, рослин у вигляді хвороби, які спричинюють збудники — віруси, різноманітні бактерії, най ші, паразитичні гриби, гельмінти, продукти їхньої життєдіяльності (екзотоксини, ендотоксини), патогенні білки — пріони, здатні передаватися від заражених організмів здоровим і схильні до масового поширення. Тому в країнах розвиненої медицини предметом людської інфектології[1] є, передусім, так звані заразні, комунікативні хвороби (англ. Communicable diseases), тобто ті, які можуть бути передані здоровим особам. Але в широкому сенсі інфекційні захворювання — це усі розлади, які спричинюють збудники, зокрема, вогнищеві ураження органів (абсцеси, гнояки, гнійний апендицит, фурункули, бактеріальна пневмонія, тощо). Їх вивчають, діагностують і лікують у складі тих медичних спеціальностей, які опікуються тими чи іншими органами чи системами.

Виділяють поняття Інфекція або заражування хворобою (від англ. Infection — проникнення в організм хвороботворних мікробів; зараження[2]) — стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент — патоген, який розмножується і може чинити хвороботворний ефект.[3] З позицій патологічної фізіології вирізняють інфекційний процес — комплекс взаємних пристосувальних реакцій у відповідь на інфекцію, на укорінення і розмноження патогену в макроорганізмі, спрямований на відновлення порушень гомеостазу та біологічної рівноваги з навколишнім середовищем. Включає взаємодію збудника, макроорганізму і навколишнього середовища. Цей стан може нічим клінічно не проявлятися через переважання компенсаторних процесів над патологічними реакціями. Тоді інфекційна хвороба — крайній ступінь виразності інфекційного процесу, коли все ж таки виникають порушення гомеостазу в результаті переважання патологічних реакцій над компенсаторними.

Объяснение: