Овладение языком и неосознаваемое усвоение норм социального поведения, обязательных в процессе взаимодействия

багата україна талантами, щедра на красу.у кожному регіоні — свої звичаї, обряди, пісні, ремесла. все це споконвіку створював народ — дарував незрівняну радість людям різних часів і поколінь.полтавщина, наприклад, славилася барвистими килимами та майстерними вишивками.косівщина — веселою керамікою та пухнастими ліжниками.майстри села петриківка дніпропетровської області славляться яскравим несподіваним розписом. петриківський розпис прославив ремесла україни. петриківський промисел — це історично складений, збережений і донині унікальний осередок народної творчості. у старовину місцеві майстри займалися не тільки декоративно-орнаментальним розписом. вони писали і сюжети картин, а ще вишивали, вирізували узори з паперу — робили витинанки.для виготовлення фарб майстри використовували натуральні барвники: соки трав, квітів, ягід, сажу, різнокольорові глини. змішувались барвники на жовтку яйця. ця техніка і досі є улюбленою в петриківці, тільки пігментами (барвниками)тепер тали акварель і гуаш.петриківка гарна своєю ошатно-святковою звучністю, яскравістю, чистотою барв, ритмічною побудовою орнаментів. улюблений колір — червоний. частіше заве його сполучають із зеленим — таке поєднання створює радісний настрій.отже, барвисті українські килими, кераміка, петриківські розписи є традиційними ремеслами україни.

«Стары бабёр ціха, не плюскануў, выйшаў з-пад вады недалёка ад свае хаты, доўга прыслухоўваўся, паволі падгрэбваючы да невялікага астраўка. Вылез на яго, сядзеў, прыслухоўваўся і прыглядаўся. Недалёка сонна крыкнула вадзяная курка, зашалпаталася ў траве, ціха, як незадаволена, адазвалася на яе крык за трыснягом крыжанка, і зноў усё супакоілася.»

«Толькі калі нацешыўся, стары бабёр спахапіўся і ціха, так, што нават не аставалася на вадзе следу, паплыў на агледзіны возера. Яно было невялікае. Стары бабёр спачатку абплыў, агледзеў азерца — адзіны таемны выхад з яго быў толькі ў крыніцу, па той канаве, з якое ён увайшоў у возера. Толькі адтуль і можна было сплавіць крыху дрэў.

Пасля агляду стары бабёр ужо ведаў, што ў возеры нямала жыве андатры.»

«Стары бабёр спяшаўся ўслед за вадою. Яна нечакана вывела яго да лагчыны, парослай кустамі лазняку. У гэтай лагчыне і канчалася крыніца. За  лагчынаю яна ручайком упадала ў роўна выкапаную, ужо старую, парослую па берагах лебядою і высокім, аж чырванаватым, драсёнам канаву. Над самаю вадою ў канаве густа сышлася трава. Стары бабёр пайшоў услед і за гэтаю вадою. Па дарозе ён спалохаў чародку курапатак, якія карміліся ў зарасніках лебяды, крапівы і драсёну.Па гэтай канаве стары бабёр дайшоў да большай, з зарослымі травою берагамі. Канава была крышку шырэйшая, таму стары бабёр апусціўся ў ваду і паплыў насустрач халоднай плыні.»