Могут ли быть кольцеобразные затмения Луны?

Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури — ХІІ-ІІІ ст. до н.е.

Нащадки шумерів, представники культури шнурової кераміки, залишили наступним поколінням чимало символів, серед яких міфічний знак богині Інанни — Іштар, що означає «ясне небо». Складається він з вінка — кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із шестипроменевої зірки в центрі.

Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того, хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть.

Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.

Цікаво, що в різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі — коробуля, лубок, на Чернігівщині — теремок, на Гуцульщині — плетінь, косиця, на Переяславщині — гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви —вінок, вянок, перев’язка, чільце.

Друже, а чи відомо Тобі, що вінок має складатись не більш ніж з 12-ти квітів? Зазвичай вінок робили не надто пишним, аби він охайно прилягав до голови.

З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.

Объяснение:

Баргузинский государственный природный биосферный заповедник является одним из старейших заповедников России. Главной причиной создания заповедника явилось катастрофическое падение пушного и, в частности, соболиного промысла.

Расположен на северо-восточном побережье озера Байкал на центральной части западных склонов Баргузинского хребта.  Многолетняя охрана заповедника благоприятно сказалась на численности животных. Здесь водятся соболь, марал, кабарга, бурый медведь, глухарь, белки, в прибрежных водах – байкальская нерпа.

Многие растения и животные Баргузинского заповедника находятся на грани исчезновения. Особо охраняемыми представителями позвоночных на территории Бурятии являются 49 видов из них 18 видов занесены в Красную книгу России. Таковыми являются: дрофы, скопы, Беркуты, орланы-белохвосты, лесные северные олени, таймени. Также в Красную книгу Бурятии занесены – алтайский крот, речная выдра, сибирский горны козел, манул и др.

Мир растений также включает редкие и исчезающие виды – сверцию байкальскую, ветреницу алтайскую, радиолу розовую, рябчика Дагана, кипрей горный, теллею водную и еще большое количество растений и грибов.

В настоящее время Баргузинский заповедник является комплексным, то есть на его территории охраняются и изучаются все природные объекты: животные, растения, сообщества организмов, природные комплексы.

Основные задачи заповедника: сохранение природных комплексов в условиях, исключающих антропогенное воздействие; изучение влияния ограниченных антропогенных воздействий при ведении традиционной хозяйственной деятельности и рекреации с целью оптимизации отношений «человек-природа» на берегах Байкала; экологическое населения; содействие в подготовке специалистов в области охраны природы.

Заповедник получил международное признание: в 1986 году решением ЮНЕСКО ему был присвоен статус биосферного, он включен в международную сеть биосферных резерватов.

Объяснение: