Охарактеризуйте отношения Российской империи с соседними странами. Какие противоречия здесь возникали и почему?

Подумайте, почему в начале XIX века беспокойство России вызвала Франция - страна, не имевшая с пей общей границы.
К началу XIX века Россия превратилась в крупнейшее государство мира, завоевав статус великой мировой державы. Мнение России имело большой вес в мировой политике. Но другие великие державы — Англия, Франция, Австрия и Пруссия — стремились ослабить российское влияние, С севера соседом России было королевство Швеция (с подчиненной ей Финляндией), а после возвращения Правобережной Малороссии и Западной Белоруссии, соседями оказались Пруссия и Австрия. С юга соседом России была Османская империя (Турция), границы которой проходили по территории Молдавии и Кавказе и Иран (Персия), с которыми у Росси были противоречия по владению территорий, которые вылились в ряд войн. На юго-востоке Россия соседствовала с казахскими племенами, которые кочевали в здешних степях. В Сибири и на дальнем Востоке соседом был Китай. Но наибольшее беспокойство России и других европейских государств вызывала Франция, не имевшая общих границ с Россией, но после революции 1789 года правящие круги Французской республики стремились на штыках своих солдат разнести революционные порядки по всей Европе во главе с генералом Наполеоном Бонопартом, объявившего себя императором. Республиканские идеи не интересовали Наполеона, им руководила идея завоевания Европы и всего мира. Именно Франция стала главным соперником и противником России на Европейском континенте в начале XIX века

Менің туып өскен жерім – егеменді Қазақстан. Біздің еліміздің табиғаты өте сұлу. Мұнда биік-биік асқар таулар, мөп-мөлдір көлдер, неше түрлі өсімдіктер мен дәрілік қасиеті бар шөптер өседі. Қазақстан жерінде неше түрлі аңдар мен құстар өмір сүреді. Сол жерде біздің ата-бабаларымыз, батырларымыз, ақындарымыз, ғалымдарымыз туып өскен. Қазақстанымыздың жері шұрайлы, шөбі шүйгін сондықтанда осы өлкені әрқашан да мақтан тұтамын. Қазақстанның кең даласындай байтақ дала еш жерде жоқ шығар. Халқымыздың басынан қандай кезеңдер өткенде де ата-бабаларымыз елімізді сыртқы жаудан қорғай білген. Өз елі үшін жанын да, барын да аямаған. Халқымыздың осы бір қасиеті жанымызға ана сүтімен тарап, ана тілімен дарып, ақ нанымен бекуі тиіс. Өйткені, біз үшін Отан оттанда ыстық.

Роль культури античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика, театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право, бібліотеки, олімпійські ігри... Що не слово — то кожне грецького чи латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.

Майже все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!). Тільки-но навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій, ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні, яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна боротьба, гомеричний сміх... І потім, у більш дорослому віці, знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме значить фраза "Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять подарунки!"

Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону, поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати на звання освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями, прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться неоціненими; влучні назви явищ як-то "Едипів комплекс", гермафродитизм та інші будуть порожнім звуком; "Енеїда" Котляревського буде сприйнята просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.

Та все це не про нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій, творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії — до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора, Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди? Правильно, сім доньок Атланта!) геніальних філософів, політиків, митців античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані...

Объяснение: