Используется в системе поддержки принятия решений в качестве внешнего источника данных и содержит информацию

“Фах” образ Джорджа Плейтена

Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста.

У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий День Освіти. Джорджа відправили на постійне проживання до Інтернату. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди помилково. Пробувши рік в Інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті — Омейні — не радив йому це робити, однак юнака неможна було зупинити. Він купив квиток на літак до Сан-Франциско на День Олімпіади. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Арманда Тревіліана. Той так і не став переможцем, утратив надію потрапити на Новію, планету класу А.

Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, і це загрожувало Джоржу ув’язненням. Врятував його сивий чоловік, присутність якого юнак помітив давно. Той чоловік, Інженеску, на прохання свого нового знайомого влаштував йому відеорозмову з представниками Новії.

Це кульмінаційний момент у житті героя. Плейтен намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і ґрунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а здатний мислити глобально, з перспективою. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не трапиться так, що отримані знання запізняться в часі. Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця.

Однак йому вкололи заспокійливе, і незабаром він знову опинився в Інтернаті. Омейні розповів йому, що за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. Їхнє призначення — впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя.

Отже, завдяки своїм креативному розумові, наполегливості, прагненню до самоосвіти головний герой досяг мети й опинився на найвищому суспільному щаблі.

3)января 1886 г., Казань – 9 марта 1926 г., там же.

Ф.Амирхан – сын М.Амирханова.

Образование получил в медресе «Мухаммадия» (1905 г.), самостоятельно изучил русский язык и литературу.

Под влиянием Революции 1905–1907 гг. принимал активное участие в движении шакирдов «аль-Ислах».

Жизненный и творческий путь Ф.Амирхана был сложным. После того как в августе 1907 г. его разбил паралич, писатель до конца своих дней был прикован к инвалидной коляске.

В 1907 г. Ф.Амирхан фактический редактор журнала «Тарбияи-атфаль», в 1907–1909 гг. – газеты «аль-Ислах». С 1912 г. активно сотрудничал в газете «Кояш» и журнале «Анг».

Бурные исторические события и катаклизмы начала ХХ века определили синкретичность мировоззрения писателя, сосуществование в нем революционно-демократических, социальных взглядов, преломленных через призму философских систем Востока и Запада.

Ф.Амирхан приветствовал Февральскую революцию 1917 г. публицистической статьей «Богаулар өзелделәр» («Порвались цепи»).

После Октябрьской революции писатель сотрудничал в газетах и журналах «Кызыл Армия», «Эш», «Татарстан», «Татарстан хабарляре», «Шарык кызы», «Безнен юл». Под псевдонимом «Марксист» печатал публицистические статьи, принимал активное участие в общественно-политической и культурно жизни республики.

Памяти Ф.Амирхана, прозванного в народе «вершителем судеб татар», посвящено большое количество поэтических и публицистических произведений.

Фатих и Ибрагим Амирхановы. 1915

Казань. Центр письменного и музыкального наследия ИЯЛИ им. Г. Ибрагимова АН РТ

Художественное творчество

Фатих Амирхан в момент прогулки на лошади в районе Дальнего Кабана. 1909

Казань. Центр письменного и музыкального наследия ИЯЛИ им. Г. Ибрагимова АН РТ

Ф.Амирхан известен как один из основоположников критического реализма в татарской литературе ХХ века. Художественные искания писателя не ограничивались рамками реализма. Он писал и романтические произведения, выступал как талантливый экспериментатор в области модернистских течений – импрессионизма, экспрессионизма, акмеизма и др.

Ф.Амирхан пришел в литературу с романтическим рассказом «Гарәфә көн төшемдә» («Сон накануне праздника», 1907 г.). Как писатель подвергал критике феодальную косность татарского общества, ратовал за идеалы национального возрождения.

В повести «Фәтхулла хәзрәт» («Фатхулла хазрет», 1909 г.), вошедшей в классику татарской сатирической литературы начала ХХ века, высмеиваются приверженцы средневековых устоев жизни.

Основой пьесы «Яшьләр» («Молодежь»), написанной в том же году, стали идеалы и устремления татарской разночинной молодежи, которые выражались в стремлении разрушить все старое, связанное с бытом и нравами кадимистов (см. кадимизм), в страстной защите свободы личности, права татарской молодежи на европейское образование, европейский образ жизни.

В рассказе «Татар кызы» («Татарка», 1909 г.) с использованием художественных приемов экзистенциализма и экспрессионизма раскрывается проблема освобождения женщины-татарки от гнета феодально-патриархальных традиций, превращения ее в игрушку для будущего мужа, а затем и в «живой труп». Фрагментарность фабулы, схематичность композиции произведения, указание на пограничные состояния героини между Жизнью и Смертью оригинально синтезированы в рассказе различными приемами модернистской литературы.

В романтической повести «Хәят» («Хаят», 1911 г.) показана духовная драма татарской девушки, с детства приобщенной к русской культуре. Основное внимание автора направлено на раскрытие внутреннего мира героини, вынужденной жить по канонам патриархальной морали. Традиционный для татарской литературы конца XIX – начала ХХ веков конфликт отцов и детей воплощен автором в духе романтизма.