Действия администрации США в качестве неосновного субъекта конфликта в СССР в 1980-е гг.: дискредитация советской финансовой системы

Феномен власти многомерен. Не то что исчерпать, а и достаточно полно обозреть его в одной работе не представляется возможным. Власть вездесуща, всеобъемлюща; она пронизывает, пропитывает нас. Власть – это мы, наша исходная, извечная, непреодолимая погруженность в рукотворную среду обитания с экзистенциально и социально значимыми институтами, устоями, многочисленными, многоразличными условностями, типами отправления «роевой жизни». В отличие от примитивного животнообразного водительства, верховенства, привычки, спонтанных позывов первенствовать власть – сдобренная цивильностью, облагороженная порожденная внутренней организованностью, иерархированностью человеческих самопроявлений, которые реализуются в контексте заданных на них отношений побуждения и принуждения, управления и контроля, подчинения и соподчинения, координации и субординации, зависимости, взаимозависимости и полной и частичной независимости, т. е. всего того, в границах, (при явном и скрытом, однако, активном участии) чего развертывается обмен деятельностью, обработка людьми друг друга. Хотим или не хотим, но всегда и везде мы вовлечены, встроены в отношения власти: в любви и неприязни, с близко и мало знакомыми, дома и вне его, самоутверждаясь, мы обуреваемы наклонностью доминировать. Эта наклонность рождает власть.

***

Одно дело – стяжать власть, другое – ею распоряжаться. Последнее предполагает искусство встраиваться во всегда высокий темп жизненных изменений и формировать инструменты их контроля, осуществляя прямую и косвенную регуляцию взаимодействий людей и поддерживая оптимальный ритм общественного существования. Чтобы нетерпение не обгоняло возможность, чтобы доминирование не обращалось в мелочную борьбу и месть, чтобы личность, обретя бразды правления, сохраняла «вертикальное положение», не погрязая в страстишках, полезно придерживаться неких исконно существенных принципов власти. Переходя к их описанию, подчеркнем лишь, что данные нормативные основоположения, как и все и всякие «общие места», разумеется, утрачивают черты истины, однако, допуская изъятия и нюансы, оказываются капитальными, если брать их вместе, проводя применительно к различным контекстам соответствующие спецификации.

Принцип сохранения. Отношение к власти как преимущественной, едва не единственно подлинной ценности. Аналогично традиционным законам сохранения, фиксирующим инвариантность численных значений некоторых величин относительно функции времени, данный принцип выражает требование стабильности, воспроизводимости, пролонгируемости власти, ее независимости, неколебимости, незыблемости ко всякого рода перипетиям (перестройки, возмущения, изменения) текущей жизни. Главное здесь – удержание и умножение власти всевозможными С властью собственноручно, добровольно не расстаются – за власть борются. До конца. Акцентуируя это, Т. Гоббс вводил постулат максимизации собственной власти (жажда власти как логическое резюме внутренних сознательных стремлений), характеризующий имманентный строй homo politicus (человек политический). Принцип сохранения власти, поддерживаемый интенцией усиления влияния, по определению – силовой показатель. Во многом, если не во всем, он предопределяет конъюнктурность, имморальность, т. е., по гамбургскому счету, криминальность феномена власти.

Відповідь:

Убити пересмішника (англ. To Kill a Mockingbird) — роман американської письменниці Гарпер Лі, опублікований 1960 року. Книга одразу ж здобула популярність, здобула Пулітцерівську премію і стала класикою сучасної американської літератури.

Зміст

1 Сюжет

2 Українські переклади

3 Визнання

4 Екранізації

5 Примітки

6 Посилання

Сюжет

Пересмішник — горобцеподібний птах, який у творі символізує невинність

Події в романі відбуваються впродовж трьох років (1933–35) під час Великої депресії у вигаданому містечку Мейкомб (Алабама), яке носить на собі «печать старечої втоми». Розповідь ведеться від імені головної героїні — шестирічної Джин Луїзи Фінч (на прізвисько Всевидько, англ. Scout). Вона живе зі старшим на чотири роки братом Джемом (Джеремі) і батьком-удівцем Аттікусом, який працює адвокатом. Всевидько і Джем дружать із хлопчиком на ім'я Діл, який кожного року приїжджає до Мейкомба на літо до тітки. Троє дітей зачаровані розповідями про свого сусіда Артура Редлі на прізвисько Страхолюд (в іншому перекладі — «Примара», англ. Boo) і бояться його. Страхолюд веде самітницький б життя, протягом багатьох років його майже ніхто не бачив. Дорослі Мейкомба не розповідають дітям деталі його життя, тому Всевидько, Джем і Діл переповідають чутки про зовнішність Страхолюда і причини його самітництва. Вони мріють виманити його з будинку. Після двох проведених із Ділом літ Джин і Джем знаходять дрібні подарунки, які хтось залишає в дуплі дерева неподалік садиби Редлі. Кілька разів таємничий Страхолюд робить щось добре для дітей, але не хоче спілкуватися з ними особисто.

У цей же час суддя Тейлор призначає Аттікуса адвокатом Тома Робінсона, чорношкірого чоловіка, якого звинувачують у зґвалтуванні молодої білої дівчини, Меєли Юел. Аттікус робить усе можливе, щоб захистити Тома, це викликає несхвалення у багатьох жителів Мейкомба. Інші діти глузують з Джема і Джин через поведінку їхнього батька, називаючи його «прихильником негрів». Дівчинка встряє у бійки, щоб захистити честь Аттікуса, однак він забороняє їй це робити. Група чоловіків збирається викрасти Тома із в'язниці і лінчувати його, тому Аттікус охороняє в ту ніч свого підопічного. Небезпека минає, коли Джин, Джем і Діл без дозволу пробираються до будівлі в'язниці, і Всевидько своєю дитячою безпосередністю переконує чоловіків відмовитися від своїх намірів.

Аттікус не хоче, щоб його діти були присутні на суді по справі Робінсона, але вони все одно приходять. У приміщенні для білих немає жодного вільного місця, тому на за превелебного Сайкса Джем Всевидько і Діл сідають на галереї, яка призначена для чорношкірих. Аттікус доводить, що свідки обвинувачення — Меєла та її батько Боб Юел — говорять неправду. Під час допиту свідків виявляється, що Меєла, у якої не було друзів, сексуально домагалася до Тома, її батько побачив це і побив доньку. На суді вони стверджують, що Том побив і зґвалтував дівчину. Попри вагомі докази невинуватості Тома, присяжні виносять обвинувальний вирок. За зґвалтування білої жінки чорношкірого повинні стратити. Віра Аттікуса і Джема у правосуддя сильно похитнулася. Попри шанси виграти апеляцію на вирок, Том вирішує тікати із в'язниці. Під час утечі його вбивають вартові.

Незважаючи на обвинувальний вирок Тому, внаслідок судового процесу репутація Боба Юела, і до того вкрай сумнівна, ще більше погіршилася. Юел резонно вважає винним у цьому Аттікуса, який фактично довів брехню Боба під присягою. Під час зустрічі Юел плює адвокату в обличчя і обіцяє помститися. Боб намагається проникнути до будинку судді і знущається над удовою Тома. Зрештою, він нападає на беззахисних Джема і Всевидька, коли вони поверталися ввечері зі шкільної вечірки на Хелловін. У бійці Юел ламає Джему руку, однак несподівано хтось приходить дітям на до Невідомий чоловік убиває Боба і приносить Джема додому. Згодом Усевидько розуміє, що їхнім рятівником був Страхолюд Редлі.

Приїжджає шериф Тейт і виявляє, що Боб Юел загинув у бійці. Шериф сперечається з Аттікусом про доцільність звинувачення Джема у вбивстві (Аттікус упевнений, що його син, хоч із самозахисту, вбив Юела, і цього не слід приховувати). Зрештою адвокат приймає версію Тейта, що Юел сам упав на власний ніж. Страхолюд Джин провести його додому й після прощання на порозі його садиби зникає знову. Стоячи на веранді Редлі, Всевидько уявляє життя з точки зору Страхолюда і шкодує, що вони ніколи не відплачували Страхолюду за ті подарунки, які він робив.

Пояснення:НАДІЮСЬ ЩО ДО