Имущество, полученное налогоплательщиком и использованное им по назначению, определенному организацией - источником

відповідь:

- доброе утро, снегирь!  

- доброе, берёза!  

- солнце уже высоко.  

- я вижу его сияние. но сейчас зима. оно не греет. , постой, не улетай!  

- что ты хочешь спросить у меня? - птица пересела на верхную ветку.  

- , скажи, что происходит там,внизу?  

- утром, когда старушка из того подьезда принесёт кошачий корм, мама-кошка со своими котятами,мурлыча,примутся за еду. но я не знаю, какого окраса эти хищники : мне нельзя близко подлетать к ним. потом, когда пушистыми хлопьми пойдёт снег, люди пойдут по этой дороге. разные по внешности и,казалось бы, характеру, странно, что все скажут "ненавижу снег! " но так и будет, поверь мне. в полдень многие выйдут гулять. они будут в сотый раз протягивать мне руку с угощением, но нет, я не сяду на ладонь. мы уже записаны в красную книгу.  

а почему ты не так пушиста, как в прошлом году? где твои нижние ветки?  

- эх, не спрашивай, мой маленький друг.

пояснення:

від нашого сприйняття миру залежить, відбудеться воно чи ні. герберт уэллс у новелі “чарівна крамниця” показав нам, як по-різному діти й дорослі бачать і сприймають мир. доторкнутися до чарівництва вдається деяким, тому що людині необхідна нестримна фантазія, воля від земних турбот і твердого реалізму. такий погляд на життя зберігають діти (і те не все), а дорослі, може, і хотіли б, так не можуть. уэллс показав нам, що батько джипу готовий був повірити в чудеса, але тверезість, а потім ревнощі й тривога за хлопчика знищили нитки чарівництва, що виростали в ньому. чудо зненацька перетворилося в кошмари. у тому самому предметі хлопчик бачив прекрасний і таємниче, а батько - огидне-страхаюче.

маленькому джипу підвластні предмети, він з дитячою серйозністю керує ними, він захоплений, забув про існування того реального миру, де є батько. але адже мир, у який занурилося саме маля, - самий що ні на є реальний. коли страх батька досягає свого апогею, уэллс забирає хлопчика. хазяїн крамниці блазнює перед переляканим батьком, продовжуючи “дорослу” казку. і, батько й син усе в тім же місті, на тій же вулиці, тільки чарівного магазинчика вже немає. про те, що всі случившееся - не марення й не сон, нагадують подарунки в руках джипу, вручені йому крамарем. розпакувавши будинку згортки, син бачить всі ті ж чудові, живі іграшки, батько - простих олов’яних солдатиків, яких можна купити в будь-якому магазині, звичайного кошеняти із прекрасним апетитом. батько до кінця новели не вірить у чарівництво, він чекає, коли хазяїн крамниці прийде одержати рахунок за подарунки.