Категорию яиц определяют по показателям массы яйца, подвижности желтка, размера воздушной камеры массы яйца

Правильные ответы к тесту выделены
Тест  прошел проверку
ставим +1 к ответу)

ОбъяснНаполеон Был маленького роста и страдал от этого. Притом где-то на войне у его выбили один глаз, а он очень хотел посмотреть Москву, а много ли насмотришь, одним-то? И тогда он собрал войско и поплыл по Суэцкому каналу договариваться с Тамерланом о нападении на Киевскую Русь. На Руси в то время правил Пётр 1-й, он день и ночь рубил окно в Европу и бороды мужикам, поэтому проморгал нашествие басурман и те зашли в Москву в деревянном коне на колёсах. У Петра были гуси, они загагали, он проснулся, видит-Наполеон скачет по улице на верблюде. Тогда Петя пригласил Наполеона к себе в гости пить вино и жрать гусей жареных. Тому это понравилось и он остался в Москве навсегда жить на Рублёвке. Но он шибко соскучился по лягушкам и уплыл обратно во Францию, там немного откормился и в 1812 году снова напал на Россию, где уже правил Кутузов.

Кутузов был великим полководцем. Однажды он шёл через Альпы и ему прилетел камень прямо в глаз. Так он стал одноглазым. Но всё-равно видел лучше всех и первый увидел, как через границу ползёт Наполеон. Он хотел доползти до Москвы, чтобы своровать картины из Лувра и принести их к себе домой. Но Кутузов сел на коня и поскакал на войско Наполеона. Они встретились на Чудском озере и началась битва. Наполеоновцы были одеты в железные штаны и лёд провалился, и все потонули. А Кутузов приехал в Москву и поджёг её, чтобы она не досталась римским легионерам, которые зашли с тыла на деревянном коне. За это Кутузова наградили орденом Славы и дали соцпаёк, также поставили памятник прямо с конём на главную площадь. Кутузов и Наполеон влюблялись в одну княгиню, Пенелопа её звали. Они по очереди возили её по городам и показывали достопримечательности, но она предпочла Суворова и уехала с ним в Америку жить, где и померла в 1836 году, так и не родив ребёнка. А Москву потом снова построили и сейчас она опять ждёт своего Кутузова, но никак не может дождаться, потому что больше нет дураков. А на нет и суда нет!

ение:

Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше !

У всьому є своя мораль, потрібно тільки вміти її знайти.

– Не можна повірити в неможливе!

– Просто у тебе мало досвіду, – зауважила Королева. – У твоєму віці я приділяла цьому півгодини щодня! В інші дні я встигала повірити в десяток неможливостей до сніданку!

Знаєш, одна з найсерйозніших втрат в битві – це втрата голови .

Завтра ніколи не буває сьогодні! Хіба можна прокинутися вранці і сказати: “Ну ось, зараз нарешті завтра”?

Мало хто знаходить вихід, деякі не бачать його, навіть якщо знайдуть, а багато хто навіть не шукають.

– Серйозне ставлення до чого б то не було в цьому світі є фатальною помилкою.

– А життя – це серйозно?

– О, так, життя – це серйозно! Але не дуже…

Бачила я таку нісенітницю, в порівнянні з якою ця нісенітниця – тлумачний словник!

Кращий іб пояснити – це самому зробити.

Якби кожна людина займалася своєю справою, Земля б крутилася швидше.

– Не сумуй, – сказала Алісa. – Рано чи пізно все стане зрозуміло, все стане на свої місця і вишикується в єдину красиву схему, як мережива. Стане зрозуміло, навіщо все було потрібно, тому що все буде правильно.

Подумати тільки, що через якийсь речі можна так зменшитися, що перетворитися в ніщо .

Як вона не намагалася, вона не могла знайти тут ні тіні сенсу, хоча всі слова були їй абсолютно зрозумілі.

Робити їй було абсолютно нічого, а сидіти без діла, самі знаєте, справа нелегка.

Я ось зараз, наприклад, дві години впадала у відчай … з варенням і солодкими булочками.

Якщо в голові порожньо, на жаль, найбільше відчуття гумору вас не врятує.

– Що ти хочеш?

– Я хочу вбити час.

– Час дуже не любить, коли його вбивають.

Просто не знаю, хто я зараз така. Ні, я, звичайно, приблизно знаю, хто така я була вранці, коли встала, але з тих пір я весь час то така, то сяка – словом, якась не така.

Вона завжди давала собі хороші поради, хоч слідувала їм нечасто.

– А де я можу знайти кого-небудь нормального?

– Ніде, – відповів Кіт, – нормальних не буває. Адже всі такі різні і несхожі. І це, по-моєму, нормально.