Верны ли утверждения? А) Структура курса «Методика преподавания юриспруденции в высшей школе» состоит из трех элементов: теории

ответ:Джордж Плейтен — головний герой науково-фантастичної повісті А. Азімова «Фах». II. Основні риси характеру героя. 1. Розумові здібності. 2. Інтерес до нових знань. 3. Відповідальне ставлення до вибору професії, мрії юнака 4. Цілеспрямованість героя. 5. Рішучість, здатність на самостійні вчинки, сила характеру. 6. Бажання стати творцем. III. «Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів». “Фах” образ Джорджа Плейтена Джордж Плейтен був звичайним землянином, але вже з дитинства він виявляв інтерес до навчання, учився думати. З дитинства усі помічали в ньому неабиякі здібності та кмітливий розум. У період між Днем Читання та Днем Освіти (від восьми до вісімнадцяти років) він потайки читав літературу, щоб більше знати про свій майбутній фах, адже був переконаний, що принесе користь, отримавши звання дипломованого програміста. У вісімнадцять років на Джорджа Плейтена та його однолітків чекав так званий День Освіти. Джорджа відправили на постійне проживання до Інтернату. Опинившись у цьому місці, Джордж був розлючений, оскільки вважав, що потрапив сюди помилково. Пробувши рік в Інтернаті, Джордж наважився на втечу. На перший погляд, здавалося, що його тут ніхто не тримав: відсутні перешкоди, не було охоронців тощо. Сусід Джорджа по кімнаті — Омейні — не радив йому це робити, однак юнака неможна було зупинити. Він купив квиток на літак до Сан-Франциско на День Олімпіади. Серед списку учасників цієї Олімпіади молодий невдаха помітив ім’я свого приятеля Арманда Тревіліана. Той так і не став переможцем, утратив надію потрапити на Новію, планету класу А. Джордж шукав зустрічі із Армандом. Між ними виникла суперечка, і це загрожувало Джоржу ув’язненням. Врятував його сивий чоловік, присутність якого юнак помітив давно. Той чоловік, Інженеску, на прохання свого нового знайомого влаштував йому відеорозмову з представниками Новії. Це кульмінаційний момент у житті героя. Плейтен намагався їх переконати в доцільності використання методів освіти минулого, які мали базуватися на поступовому і ґрунтовному оволодінні знаннями без застосування стрічок освіти. У цей момент народився не лише Плейтен-учений, а Плейтен-мислитель, філософ, творець майбутнього. Він довів, що не лише самотужки опанував свій фах, а здатний мислити глобально, з перспективою. Однак у новіан постало запитання, наскільки тривалими будуть ці методи і чи не трапиться так, що отримані знання запізняться в часі. Розчарований Джордж відчув потребу довести свою справу до кінця. Однак йому вкололи заспокійливе, і незабаром він знову опинився в Інтернаті. Омейні розповів йому, що за ним стежили. Виявилося, він повинен був знаходитися під особливим наглядом, оскільки був найбільшою цінністю своєї планети. Таких, як він, небагато, саме тому їх оберігали, вміщуючи до непрестижних інтернатів. Їхнє призначення — впроваджувати в життя нові ідеї для поліпшення рівня освіти і загалом рівня життя. Отже, завдяки своїм креативному розумові, наполегливості, прагненню до самоосвіти головний герой досяг мети й опинився на найвищому суспільному щаблі. Риси характеру Джорджа Плейтена

Объяснение:

Все сидели в глубокой скорби и молчании. В ночь, с четверга на пятницу, Иисус с одиннадцатью учениками вышел в Гефсиманский сад, находившийся у подножия Елеонской горы. А в это время Иуда уже торопился к дому первосвященника Каиафы...

Спустя 25 лет после создания «Тайной вечери» ху­дожник Николай Николаевич Ге напишет ещё одну картину, явившуюся её прямым продолжением, — «Выход Христа с учениками с Тайной вечери в Гефси­манский сад».

«Вот, наступает час, и настал уже, что вы рассеетесь каждый в свою сторону и Меня оставите одного», — написано в Евангелии от Иоанна (16: 32). Но как во­плотить в живописи этот драматический момент оди­ночества и предчувствия гибели? Воображение ху­дожника рисовало Христа с заломленными руками, с выражением отчаяния на лице... Но всё было не то. Ощущение гнетущей неопределённости он выразит в холодных, «скорбных» красках полотна, в мерной по­ступи исчезающих в темноте фигур. Мастерски пере­данный медленный ритм погребального шествия крас­норечиво напоминает о том, что из замкнутого круга нет и не может быть выхода. Сумрачные тона картины точно и эмоционально передают одиночество Христа, пока ещё окружённого людьми.

Участники прощального ужина медленно расходят­ся, спускаясь с залитой серебристым лунным светом площадки. Повинуясь неизбежности, они совершают свой путь в иссиня-чёрный сгущающийся мрак ночи. Их лиц не видно, фигуры закутаны в длинные плащи. Бесшумная медлительность походки, поникшие голо­вы выдают тяжесть переживаний и глубину печали. Христос остаётся один... Его фигура освещена холод­ным лунным светом, лицо обращено к небу, руки судо­рожно сцеплены и выдают чувство одиночества и то­ски. Природа спит «мёртвым сном кануна жизни» (И. Ф. Анненский).

Лунный свет, ранее облегчавший герою страдания, теперь несёт одиночество и смерть. В одном из писем Л. Н. Толстой дал такую оценку этому произведению: «Настоящая картина. Она даёт то, что должно давать искусство».