О первичности врожденных идей говорил Платон Сократ Аристотель Левкипп

Правильные вопросы отмечены по тесту
тест  прошел проверку, пользуемся)

Часто буває, що нашим мріям немає місця в реальному житті, адже найзаповітніші бажання завжди спрямовані на нездійсненне. Так чи потрібні такі відверто нездійсненні мрії? Мені здається, що без таких прагнень нам не обійтися, адже саме вони допомагають самовдосконалюватися, переборювати життєві перешкоди, дають нам надію на завтрашній день. Люди з нездійсненними мріями здатні досягати небувалих висот. Щоб підтвердити свою думку, наведу літературні аргументи.

Через твір А. Гріна «Червоні вітрила» наскрізь проходить одна нездійсненна мрія молодої дівчини. Ассоль мріє про кораблі з червоними вітрилами, який одного разу припливе до неї, і про його капітана, який закохається в неї і відвезе з собою. Через своїх мрій вона стає посміховиськом для всіх жителів села, в якій живе, її вважають душевнохворий або, щонайменше, дурненькою. Але героїня продовжує міцно триматися за свою мрію, ніби намагається стати гідною своїх власних мрій, гідної цього вигаданого капітана. Мрія Ассоль допомагає їй вирости в добру, чуйну і чесну дівчину, а природна краса робить її ще привабливішою для Грея. Молодий капітан дізнається про мрію всього її життя від місцевих жителів і має намір виконати цю мрію. Він піднімає на своєму кораблі червоні вітрила і припливає до дому Ассоль. Роки очікування Ассоль, протягом яких вона жодного разу не засумнівалася в свою мрію, винагороджуються. Мрії дівчата до й зустріти кохання. Здатність і бажання вірити в нездійсненне дозволили Ассоль почати жити так, як вона хотіла всією своєю душею. Прагнення до нездійсненної підносить людину серед інших, робить його краще і чесніше.

Розповідь «Наречена» А.П. Чехова може послужити іншим прикладом. Головна героїня перед самою своєю весіллям усвідомлює, що зовсім не хоче виходити заміж. Її головна мрія - вирватися з тісного міщанського кола, побачити світ, познайомитися з цікавими, прогресивними людьми і самою здобути освіту, щоб приносити користь людям. Її родичі і наречений бачать в житті зовсім інші цінності. Їм досить спокійного існування в тому стані, в якому вони перебували п'ять, десять, двадцять років тому. Кожен день їх схожий на попередній і на наступний. Але Надії таке життя здається жахливо нудною і сірою. Незважаючи на те, що весілля вже готується, а перспективи молодої дівчини в великому світі не дуже обнадіюють героїню, вона все одно вирішується на втечу. Повністю змінивши своє майбутнє, Надія реалізує всі свої плани: отримує освіту, незалежність в судженнях і діях, можливість приносити користь людям навколо. Так, здається нездійсненною мрія про самостійну і активного життя допомагає Надії здійснити свої прагнення. Мрії про неможливе дають людині силу, енергію для подолання труднощів, вони дозволяють будь-якому вершити свою долю.

Таким чином, нездійсненні мрії сприяють саморозвитку і самореалізації. Тільки прагнучи до неможливого, то вона може подолати свої страхи і нерішучість, зробити крок назустріч тій долі, яку обере. Саме мрії про неможливе допомагали людям домагатися воістину великих цілей, ставати першовідкривачами і першопрохідцями. Без таких прагнень людина приречена прожити одноманітну, нудне життя. І на схилі віку, окинувши поглядом все прожиті роки, він напевно розчарується в собі, але змінити вже, на жаль, нічого не зможе.

Образ Елізи Дуліттл у комедії Б. Шоу "Пігмаліон" подано у розвитку. На початку твору це невпевнена у собі бідна квіткарка, яку лякає все, що відбувається навколо: дивний громадянин, що записує її слова. Власне сама п'єса має оригінальну форму. Важливу роль для розуміння концепції автора відіграють передмова і післямова. У передмові драматург повідомляє, що комедія має виразно дидактичний характер. Це ми усвідомлюємо, тільки висновки від прочитаного або побаченого робить кожен читач або глядач свої. Яку істину хотів довести Б. Шоу, демонструючи зміни, які відбулися із бідною Елізою Дуліттл? Чи можна змінити життя людини, її світогляд, примусивши розмовляти правильною літературною мовою?
Щодо другого питання, то драматург запевняє, що зміна, яка відбулася з Елізою Дуліттл цілком реальна. Ті, хто бажає досягти кар'єрних успіхів, скидають звичні діалекти подібно до змії, яка скидає стару шкіру. Далі зазначається, що перетворення це треба робити із науковим підходом, оскільки "остання стадія навчання може видатися безнадійніше, ніж перша: чесний природний діалект нетрів винести набагато легше, ніж спробу особистості, що не навчена фонетично, наслідувати вульгарному жаргону членів гольф-клубу".
Навчання Елізи відбувалося із урахуванням усіх наукових вимог, хоча іноді сам Хіггінс грішив, вставляючи подекуди жаргонні вислови. Це прямий натяк на ще одну героїню п'єси, Клару. Від народження Клара мала те, чого так прагнула Еліза. Проте розвиток її відбувався у зворотньому напрямку — вона губила те, що мала. Згадаймо, коли Клара вперше почула Елізу, то відразу ж вирішила наслідувати цей зразок "красномовства". На зауваження матері вона відповіла, що так розмовляє сучасна молода еліта — це мода. Отже, на початку дівчата мали різні можливості, але кожна досягла того, на що була спроможна. Повернемося до образу Елізи Дуліттл.