Пешеход преодолел расстояние между двумя поселками 7 ч, а всадник - за 3 ч. Найдите скорости пешехода и всадника, если скорость пешехода на 5, 6 км / ч меньше скорости всадника.

ответ:

Пешеход и всадник преодолели одинаковое расстояние. Пусть скорость пешехода х км / ч, тогда скорость всадника - (х + 5,6) км / ч.
Согласно условию задачи составляем уравнение:
7х = 3 (х + 5,6)
4х = 16,8;
х = 4,2.
Следовательно, скорость пешехода 4,2 км / ч, а скорость всадника - (4,2 + 5,6) км / ч = 9,8 км / ч.
Ответ. Скорость пешехода 4,2 км / ч, а скорость всадника - 9,8 км / ч.

Передача мяча двумя руками из-за головы

Ноги чуть согнуты, одна немного выставлена вперед, мяч удерживается двумя руками над головой. Затем следует отвести его назад и резким движением туловища и рук отправить в нужном направлении; руки как можно дольше сопровождают мяч, передача заканчивается движением кистей.

Ловля мяча двумя руками

Если мяч приближается к игроку на уровне труди или головы, следует вытянуть руки навстречу мячу, напряженными пальцами и кистями, образуя как бы воронку, размером несколько большую, чем обхват мяча.

в момент соприкосновения с мячом нужно обхватить его пальцами (не ладонями). Сближая кисти, руки согнуть в локтевых суставах, подтягивая к груди. Сгибание рук является амортизационным движением, гасящим силу удара летящего мяча.

после приема мяча туловище вновь подают слегка вперед; мяч, укрываемый от соперника разведенными локтями, выносят в положение готовности к последующим действиям. Если мяч летит несколько ниже уровня груди, то игрок приседает глубже, чем обычно, снижая тем самым высоту плеч до уровня полета мяча.

Ведение мяча

Ведение мяча в баскетболе выполняется с предплечья и кисти поочередно правой и левой рукой. При этом надо исключить удары по мячу ладонью. Ноги чуть согнуты в коленях, туловище слегка наклонено вперед, голова смотрит прямо.

Вроде бы так :)

Объяснение:

Інколи нам здається, що ми прекрасно знаємо, як «взути черевики іншого» — і насправді хочемо увійти в ситуацію людини, коли чуємо, що в її житті сталося щось тяжке. Однак ми можемо помилятися щодо того, чим для цього іншого є підтримка, і замість давати її — мимохіть влазимо з чоботами у чиєсь серце. А воно ж таке чутливе, що наші тверді підошви завдають ще більшого болю. Тому, щоби взути чиєсь взуття, треба спершу зняти своє. Я вірю, що найпрекрасніші моменти між людьми стаються тоді, коли вони відчувають, що їх зрозуміли, вислухали і прийняли. Це такий невід’ємний елемент будування власного внутрішнього «дому», затишку свого серця, де завдяки такому досвіду ми можемо вчитися любити самих себе та довіряти іншим. Вислухання також допомагає творити глибокі й тривалі зв’язки — бо тих, що поверхові, для життя нам замало. Попри найкращі наміри, що нами керують, не всі наші втручання покращують самопочуття людини, яку ми хочемо розрадити. Зрештою — може, сама ідея «втішання» надміру розрекламована і зовсім не про це йдеться людині, яка довіряє нам настільки, що відкриває перед нами якусь болісну частинку себе. Якби спробувати це якось упорядкувати, в шкалі від байдужості («мене не стосується те, що ти переживаєш») до емпатії, то можна вирізнити кілька менш чи більш помічних стратегій вислуховування іншої людини.