Каб пашыць сукенку, патрэбна купіць 2 м тканіны. Колькі тканіны патрэбна купіць, каб пашыць 7 такіх сукенак?

решение
7*2 = 14 ткани нужно купить

Майже кожна людина мріє бути багатою: мати немало грошів, дорогоцінностей та речей. Але не кожен з нас замислюється над тим, що фінансове багатство не найголовніше у житті і не треба забувати про такий термін як духовне багатство.

Не кожна багата грошами людина може назвати себе багатою духовно, бо це – особливий вид багатства, який доступний далеко не всім.

Духовне багатство – це рівень глибини душі, внутрішній світ людини, сукупність її моральних цінностей. Дуже часто саме духовне багатство може бути потрібнішим за фінансове.

Духовно багатою можна назвати мудру, розумну людину, яка має за плечима великий досвід у різних сферах та фахах, перемоги та падіння, вміє без конфліктів та сутичок виходити із негараздів та складних ситуацій.

Звісно, не треба плутати поняття «духовно багата людина» та «справжня людина», бо між ними існує невелика різниця. Справжня людина може не мати багатого досвіду, не зобов’язана бути розумною, але вона має в собі таки риси характеру як мужність, чесність, вміння прийти на до у складних ситуаціях.

Варто відмітити, що не кожна розумна людина має глибокий внутрішній світ, бо мати знання та мати мудрість та глибину душі – це різні речі.

У багатьох людей може з’явитися питання: що ж робити, щоб стати духовно багатою людиною? На мою думку, для цього людині треба займатися саморозвитком, читати книжки, як наукові, так і художні. Також треба звертати увагу на себе, свою поведінку у різних ситуаціях, а також на поведінку інших людей, на свою та їх реакцію на те, що відбувається навколо.

Я вважаю, що кожен з нас має прагнути до того, щоб бути духовно багатою людиною, бо це – показник глибини її духовного світу, її мудрості, а також з такою людиною майже завжди можна знайти спільні теми для розмови та приємно поспілкуватися або обсудити будь-яку новину.

Источник: Твір на тему Духовне багатство

Горад сустрэў Тэклю шумам, мітуслівасцю, «шалёнасцю», старой стала страшна. Усе былі абыякавыя да яе, не хацелі дапамагчы знайсці сына, лічылі жабрачкай або вар'яткай. Старая разгубілася, «збілася з толку», «не ведала, куды павярнуцца, у каго дапытвацца. Людзі спяшаюць, піхаюць, нехта нават “з жалю сунуў у далонь капеечку”. Рамізнік чуць не пераехаў яе. У выніку жанчыне прыйшлося пераначаваць у вучастку, пакуль яе прывялі да дому сына. Усё гэта — адзнакі таго, што сын сустрэнее яе халодна, як і шумны горад.