Опишите портреты бабушки и деда. Что нравилось Алеше в каждом из них? «Детство» - Горький

Бабушку мальчик любил. Мать из-за смерти мужа обращала мало внимания на мальчика, бабушка стала для него близким человеком.
У бабушки была особая манера речи, она говорила, «как- то особенно выпевая слова». Особенно красила бабушку улыбка, все лицо её при этом молодело. Особая деталь её внешности - нос, красный на конце оттого, что бабушка нюхала табак.
Автор использует противопоставление её внешней темноты и внутреннего света. Он сравнивает её с кошкой, такой же мягкой и ласковой.
Влияние бабушки велико. «До неё как будто спал я, спрятанный в темноте <...> это её бескорыстная любовь к миру богатила меня, насытив крепкой силой для трудной жизни», — пишет Горький.
Дед был совершенно другой: небольшой сухонький старичок «с рыжей, как золото, бородкой, с птичьим носом и зелеными глазками». Мальчику этот человек не понравился с первого взгляда. Да и оказалось, что он полная противоположность бабушке: говорил он насмешливо и обидно, был точеный, острый». Мальчику казалось, что дед хочет «рассердить всякого». Но при этом дед вызвал интерес у мальчика,    так как всё равно был личностью незаурядной.

Объяснение:

Айвенго» характеристика головного героя Вільфрел Айвенго — головний герой твору. 1. Походження героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько — Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість, спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість. На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями, з’являється із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3. Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому. Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність до людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений, поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.

Відповідь: Знизу Пояснення: Зі слів мудреця можна зробити такий висновок: щастя подібне до насіння, яке має потенціал розквітнути і дати життя, але це залежить від нас, від того, як ми ним опікуємося і яким чином Використовуємо. Мудрець наголошує на тому, що наше щастя залежить від наших вчинків, від того, як ми ставимося до нього, як розвиваємо його потенціал і використовуємо його у своєму житті. Це може вказувати на важливість нашого власного внутрішнього ставлення, нашої активної участі і відповідальності за власне щастя.