Прочитайте статью К. Г. Паустовского "Заметки о живописи", из которой взят отрывок для учебника. Какое отношение к природе называет К. Паустовский преступным?

К. Паустовский в статье «Заметки о живописи» считает преступным «рваческое отношение к земле». Иначе говоря, потребительское. Автор сожалеет о том, что сохранение природы не стало делом государственной важности.
Эта мысль перекликается с идеей Е. Носова, изложенной в рассказе «Кукла».
Вспомним автор в рассказе «Кукла» обвиняет человека в том, что по его вине разрушается природа.

Усеменных растений зародыш являются частью семени и состоит из следующих частей:   заро́дышевый корешо́к — часть, из которой развивается главный корень растения.  гипоко́тиль, или гипокотиле, или заро́дышевый стебелёк, или подсемядо́льное коле́но — часть, находящаяся в зародыше между зародышевым корешком и плюмулой; позднее — часть растения, которая расположена между главным корнем и главным побегом; в анатомическом плане гипокотиль также занимает промежуточное положение между корнем и стеблем. при прорастании семени над поверхностью почвы первым обычно становится виден именно гипокотиль — сначала он имеет форму петельки, а затем, распрямляясь, вытягивает из почвы семядоли и зародышевую почечку.  заро́дышевая по́чечка, или плю́мула — часть, из которой развивается главный побег растения.  семядо́ли, или семенодо́ли, или заро́дышевые ли́стья — первые листья растения, развивающиесяся у зародыша ещё в семени; часто существенным образом отличаются от последующих листьев — и по форме, и по внутреннему строению, а иногда и по функции. у голосеменных растений число семядолей составляет от двух до восемнадцати, причём их число может различаться даже в пределах вида. у однодольных семядоля одна, у двудольных — обычно две (но есть исключения: к примеру, у некоторых видов магнолии могут быть как две, так и три семядоли, а у дегенерии — или три, или четыре семядоли, но никогда две, что рассматривается как примитивный признак, унаследованный от голосеменных предков [1]). у некоторых высокоспециализированных однодольных растений семядоля трансформировалась в особый орган, защищающий зародышевую почечку — колео́птиль, который имеет вид колпачка (щитка) ; при прорастании семени он пробивает почву твёрдой верхушкой. [2]  имеется немало представителей цветковых растений, у которых зародыш не дифференцирован. в одних случаях такая организация зародыша является признаком примитивности, в других — признаком редуцированности (вторичностой ) . у орхидей, а также у многих паразитических (например, из семейств заразиховые) и сапрофитных (например, из подсемейства грушанковые семейства вересковые) растений зародыш именно редуцирован, но нередко бывает трудно установить, первичный это признак или вторичный. [2]

Відповідь:

Цю новелу вирізняє динамічний сюжет і зразкова композиція. О. Генрі використав свій улюблений прийом побудови сюжету — несподівана кінцівка, однак цього разу ще й з подвійною розв'язкою. Отже «Останній листок» має дві сюжетні лінії, одна з яких розповідає про життя і хворобу молодої дівчини Джонсі, а друга — про старого художника-невдаху Бермана та його шедевр. Спочатку здається, що головною сюжетною лінією є хвороба дівчини, але насправді це самовідданий вчинок Бермана, на який ніхто не очікував. Обидві сюжетні лінії набувають несподіваного розв'язання в кінці новели, коли стає відомо чим пожертвував старий художник заради порятунку молодої дівчини, яка вже втратила надію на одужання і віру в себе. Ніхто навіть не міг сподіватись, що саме Берман врятує життя Джонсі, ще й втративши своє. Завдяки такому прийому автор тримає читача в напрузі аж до кінця новели. Образ Бермана кардинально змінюється, він виростає в очах читача завдяки вчинку самопожертви, врятувавши життя, створивши свій перший і останній шедевр. Через образ Бермана автор розкриває найкращі риси характеру, притаманні людині, зокрема почуття любові до інших, небайдужість до чужого горя, взаємовиручка.

Описане в «Останньому листку» психологічне підґрунтя, на якому зав'язується сюжет — не авторська вигадка, а науково доведений факт. Ще з кінця XIX століття психіатри звернули увагу на зв'язок між психологічним станом людини і фізичним станом її здоров'я. Для багатьох хвороб було доведено можливість виникнення на тлі стресу, депресії. Позитивне або негативне самонавіювання також відіграє важливу роль у динаміці одужання: статистично доведено, що позитивно налаштовані оптимістичні люди, особливо за підтримки близьких, одужують швидше, ніж песимісти або самотні особи. Втім, у цій новелі присутня й наукова неточність. Заради художньої образності О. Генрі описав листопад на плющі, хоча в дійсності ця ліана є вічнозеленою.

Пояснення: