У чым заключаліся асаблівасці этнічнага развіцця ў ВКЛ Позняга сярэднявечча?

Кроме восточных славян и балтов в ВКЛ проживали и другие народности. Уже во времена Гедимина здесь появились немцы. Они приглашались сюда как ремесленники и торговцы. Немецкие торговые дворы имелись в Вильно, Троках, Полоцке. Немецкие общины существовали в Городне и Берестье. С конца XIV в. на белорусских землях появились поляки. В белорусские города переселялись польские мещане. Польские рыцари за службу в ВКЛ получали здесь имения.
В XIV в. в Литве и Беларуси появились татары. Великие князья литовские приглашали татар из Золотой Орды и Крыма. Их использовали в борьбе с немецкими рыцарями. В конце XIV в. в ВКЛ приехал хан Тохтамыш. Он лишился власти в Золотой Орде и был радушно принят Витовтом. Витовт и Тохтамыш совершили успешный поход под Азов. Там они захватили в плен много татар. Пленные были поселены близ Вильно, Трок, Лиды, Новогородка, Ошмян и в других местах. Им разрешалось исповедовать ислам и строить мечети.
В конце XIV в., при Витовте, на белорусских землях стали селиться евреи. Первые еврейские общины возникли в Берестье и Городне. Массовое переселение евреев в Беларусь началось при Казимире Ягеллоне.
В XV в. в Великом Княжестве Литовском появились цыгане. Они попали сюда из Польши, Германии и Венгрии. Цыгане вели кочевой образ жизни группами семей — таборами.

Її будова і віршований розмір (чотиристопний хорей) запозичені з карельського епосу «Калевала».Вперше поема з'явилася в україномовному варіанті з-під пера письменника і перекладача Панаса Мирного. Уривки з «Думи про Гайавату» (заспів І, III, IV, X, XIX, XX та XXII пісні) під загальною назвою «Декілька пісень про Гайавату» були опубліковані у 1904 році у київській літературній збірці «На вічну пам'ять Котляревському». Втім, повний текст перекладу з'явився лише у сьомому томі зібрання творів Панаса Мирного (1971).Відчуваючи недосконалість першого варіанту перекладу поеми, Олесь у 1914 році переїздить у затишну Пущу-Водицю, аби розпочати роботу над другим варіантом. До нього тричі на тиждень приїздить знавець англійської мови Кучапський і робить підстрочник (чорнову версію перекладу) оригіналу російською. Копії обох варіантів зберігаються в архіві ЦНБ ім. В. І. Вернадського (ф. ХУ, № 877 і № 878). Якщо перший варіант збережений весь, то другого, неопублікованого, в архіві є тільки 22 аркуші (пролог і перші чотири розділи поеми). На цій же копії вказано, що другий переклад був цілий, але загинув за невідомих обставин між 1919—1922 рр. Цей український переклад поеми набув

Объяснение:

Мова – суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і є системою знаків для передавання, приймання і використання інформації. Мова (зовнішня і внутрішня) – це іб існування мислення. Людська мова, на відміну від мови знакової взаємодії тварин, оперує поняттями.

Мовлення – це акт вживання людиною мови для спілкування.

Мовне спілкування між людьми завжди здійснюється якоюсь мовою і підкоряється її законам. Ці закони визначають лад мовного спілкування, їхнє порушення утруднює спілкування.

Функції мови: емоційно-виразна, впливу, повідомлення.

Мова людини виконує емоційно-виразну функцію, що відмінна від неосмисленої виразної реакції тварини. Виразний компонент людської мови несе семантичний зміст і сприяє більш повній і глибокій передачі думки. Емоційно-виразна функція дозволяє передавати ставлення людини, яка передає інформацію, до того, що повідомляється.

Функція впливу людської мови полягає в її здатності спонукати інших людей до дії. Сила такого впливу залежить від змісту і виразності мови. Найбільш наочно функція впливу мови виявляється в наказі, вимозі, проханні, що зобов’язують або спонукують співрозмовника зробити певний вчинок.

Функція повідомлення є проявом основного призначення мови – передавати інформацію. Вона полягає в передачі думок, виражених словами, фразами, невербальними засобами, іншим людям. Завдяки мові люди сприймають і усвідомлюють інформацію, що повідомляється їм. Функція повідомлення яскраво виражається в таких формах мови, як пояснення, виклад, роз’яснення.

Процес обміну думками здійснюється у виді усного і письмового мовлення.

Усне мовлення – звучне мовлення, яке сприймається людиною на слух. Воно поділяється на діалогічне та монологічне.

Діалогічне мовлення – мовлення між двома або кількома співрозмовниками.

Монологічне мовлення – це таке мовлення, коли говорить одна особа, а решта слухає, сприймає її промову.

Письмове мовлення – це особливий вид мовлення, що дає змогу спілкуватися з відсутніми співрозмовниками.

Усне та письмове мовлення, які можуть набувати форми діалогу чи монологу, є зовнішнім мовленням.

Внутрішнє мовлення – людина користується ним, коли розмірковує про щось подумки, планує свої дії, не виловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з людьми.