Армянский царь передал государственную казну на хранение: Эдуарду III Ричарду "Львиное Сердце"

          «чтобы обучить другого, требуется больше ума, чем чтобы научиться самому», - эти слова м.монтеня точно специфику работы преподавателя.

        повышение качества подготовки специалистов требует оптимизации педагогического труда, вооружения преподавателей знанием «технологии» их работы. вузовский преподаватель не столько ведёт студентов за собой, сколько указывает им путь к знаниям, которые они должны добыть самостоятельно. в процессе обучения важно, есть ли у преподавателя собственная точка зрения, и насколько активно он старается приобщить к ней студентов.  

процесс обучения, его организация зависит от решения, прежде всего, трёх проблем: кого учить, чему учить, как учить.

        кого учить? студента с индивидуальными потенциальными способностями. а это требует начальной «диагностики», так как достижение определенной цели связано с корректировкой курса, с учётом реальных возможностей данного контингента. без начальной диагностики трудно определить уровень знаний студентов и способствовать развитию их способностей. можно ли читать   лекцию и ставить перед собой достижение конкретной цели, не имея представления об уровне подготовки аудитории?

        чему учить? знаниям, наколенным человечеством, и умению думать. но учить не тому, что думать, а тому, как думать. нестандартность мышления проявляться только через раскрытие индивидуальных способностей, что требует непременной индивидуализации и дифференциации в обучении. индивидуализация возможна только при полной компьютеризации, когда у каждого студента своя программа обучения, основанная на методе модулей и учитывающая личностные и психологические возможности.

        как учить? наукой установлено, что человек усваивает не готовые сведения, сообщаемые ему в готовом виде, а свои собственные «ответы» на вопросы, которые у него возникают в ситуации потребности в новом знании и всегда являются продуктом собственного действия обучающегося. а значит, единственный путь рационального процессом усвоения знаний – обучение через выявление противоречий в составе наличного знания с целью последующего их разрешения. однозначно трактуя слова ушинского «знай, свой предмет и излагай его ясно», можно сделать вывод: «если я знаю свой предмет, зачем мне методика, если я не знаю предмета, никакая методика мне не ! » верно второе, а первое? студенты после лекции говорят о преподавателе: «этот преподаватель так много знает, что когда рассказывает ничего не понятно! ». преподаватель же говорит с горечью о студентах: «я так много им дал, но они так мало взяли». что же в действительности? он хотел много дать, а дал им ровно столько, сколько они взяли. хотите, чтобы они взяли больше, сделайте так, чтобы это было им необходимо.

     

ответ:

тарас шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. він був людиною універсальних обдарувань та інтересів. все його життя і творчість були присвячені українському народу. поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

народився в сім'ї селянина 25 лютого (9 березня за новим стилем) 1814 року в селі моринці на черкащині. рано залишився сиротою. грамоти навчився у дяка. у 14 років його взяли "козачком" до двору поміщика п.енгельгарда, з яким переїхав спочатку до вільно, а потім - до петербурга. у 1832 р. шевченка віддали "у науку" до художника в.ширяєва. у 1838 році за пiдтримки к. брюллова, в. жуковського, о. венеціанова, м. вєльгорського, є. гребінки, і. сошенка та інших шевченка викупили з кріпацтва.

того ж року його прийнято до академії мистецтв, яку він закінчив у 1844 році. у 1843 та 1845 рр. шевченко приїжджав на україну i працював художником у київській тимчасовій комісії з питань розгляду старих актів. у лютому 1847 року т. шевченка затверджено на посаду викладача малювання київського університету. 24 березня 1847 р. за участь в діяльності кирило-мефодіївського товариства та за антисамодержавницькі поезії т.шевченка заарештовано та заслано до орської фортеці оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати i малювати. під час заслання шевченко як художник увійшов до складу експедиції, завданням якої було дослідження аральського моря.

у 1857 році зусиллями друзів т. шевченка повернули з заслання й у 1858 році він прибув до москви, потім до петербурга. у 1859 році приїхав в україну, але перебував під наглядом поліції. йому заборонили постійно проживати в україні і зобов'язали переїхати до столиці. десятирічне заслання, хвороби призвели до передчасної смерті т. шевченка 26 лютого (за новим стилем 10 березня) 1861 року. поховали його спочатку на смоленському цвинтарі у петербурзi, у травні 1861 року прах перевезли на чернечу (тепер тарасову) гору поблизу канева.

пам'ятник тарасу шевченку поблизу червоного корпусу

університету т. шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. у 1840 році в петербурзі вийшла його перша збірка поезій "кобзар", у 1845 році - героїчно-романтична поема "". в 1843-45 роках він написав цикл поезій "три літа" (центральним твором якого є "сон"), поему "кавказ", послання "і мертвим і живим…", поезії "чигирине, чигирине", "великий льох", "стоїть в селі суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. під час ув'язнення писав вірші, які згодом об'єднав у цикл"в казематі". у 1854-1858 роках написав російською мовою повісті "музикант", "художник", "нещасний", "капітанша", "близнята". останніми прозовими творами т. шевченка є повість "прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856-1858) та щоденникові записи "журнал". в україні у 1858 році т. шевченко написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. кілька творів т. шевченка цього періоду опубліковано в журналі "основа" та альманасі "хата".

т. шевченко є одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. він є автором понад тисячі мистецьких творів (втрачено бiльше 160). у 1859-1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.

ім'я тараса шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майж е на всі мови світу, його ім'ям в україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. національна опера україни, київський національний університет, центральний бульвар міста києва носять ім'я видатного сина українського народу - тараса шевченка.