Дайте оценку политике английского короля и парламента, проводимой в отношении североамериканских колоний, с позиций деятелей английского и французского Просвещения.

Чи вірите ви у дива? Більшість людей, на мою думку, відповість на це питання ствердно. Хоча будуть і такі, що вважатимуть їх дурницею і нісенітницею. Мабуть, у них немає фантазії і вони досить нудні.

Повість Роальда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика» розрахована зовсім на інших читачів. Книга не досить звична. На перший погляд, вона надзвичайно проста і схожа на звичайнісіньку казку. Так, у ній багато казкових елементів: маленькі люди умпа-лумпи, водоспади, які змішують шоколад, телевізори, з яких роздають шоколад, тощо. Але, коли прочитаєш більше, поступово починаєш розуміти, що усе насправді набагато складніше. І пригоди, що сталися з Чарлі, та його друзями, зовсім не випадкові. Автор ненав'язливо розповідає дітям про те, чого не слід робити у житті. За зовні смішними пригодами дітей криється глибока мудрість. Адже Авґустус Глуп потрапив у механізм зовсім не випадково: йому слід було змінитися. Віолета Борегард, яка ніколи не розлучалася із жуйкою, мала дуже гарний урок, коли перетворилася на величезну чорницю. Вередлива дівчинка Верука, яку розбалували власні батьки, на мою думку, стане після повернення напрочуд спокійною і слухняною. А Майк Тіві, можливо, зрозуміє нарешті, що захоплення телевізором є шкідливим. Бо у дітей у голові тоді «стає пусто, гниє уява, мов капуста! Усі зникають почуття й таке тупе стає дитя, що не сприймає чарівні казки, фантазії й пісні!»

Чому містер Віллі Вонк подарував шоколадну фабрику саме Чарлі Бакетові? Тому що хлопчик був завжди вихованим, стриманим, добрим. А якою дивовижною була його щира дружба з дідусем! Приємно, що Чарлі так шанобливо ставився до свого дідуся.

Повість змушує замислитися над багатьма життєвими проблемами, на які дуже часто ми просто не звертаємо уваги. А було б непогано, коли б книгу прочитало якомога більше читачів. Може, тоді вони зможуть уникнути помилок у своєму житті.

Если не правильно, без обид

Замечательный фильм. Впрочем, как и большинство продукции советской киноиндустрии. Первый раз я посмотрел его, когда мне было лет восемь или девять. Отдельного упоминания заслуживает, на мой взгляд, игра Владислава Дворжецкого сыгравшего в этом фильме главную роль капитана Немо. Дворжецкий был, наверное, не самым популярным, но был одним из самых узнаваемых советских актёров. Так что, я с чистой совестью порекомендую этот фильм для семейного просмотра. Я думаю, что он прекрасно подойдёт для просмотра людьми всех возрастных категорий.