Что такое дифференцировка клеток? Как вы думаете, что может стать причиной нарушения дифференцировки клеток в процессе развития?

Дифференцировка — это процесс превращения неспециализированных зародышевых клеток в различные клетки организма, отличающиеся по строению и выполняющие определенные функции. Дифференцировка начинается не сразу, а на определенной стадии развития и осуществляется путем взаимодействия зародышевых листков (на раннем этапе) и зачатков органов (на более позднем этапе). Дифференцировка клеток зародыша возникает не сразу, а на определённом этапе развития. На ранних стадиях дробления клетки зародыша ещё не специализированы, поэтому каждая из них может дать начало целому организму. Если по какой-либо причине эти клетки разъединяются, образуются два одинаковых эмбриона, содержащих идентичную генетическую информацию, каждый из которых развивается в полноценную особь. В итоге рождаются однояйцевые, или монозиготные, близнецы. В человеческой популяции это единственные люди, имеющие идентичный генотип и являющиеся копиями друг друга. Да, нарушение дифференцировки может происходит на любом этапе эмбриогенеза, по разным причинам.

Климова 1 октября обратилась банк с требованием выдать ей вклад в размере 18560 рублей, на который был ее тетей – Маркушиной В.С. было сделано завещательное распоряжение. На требование Климовой в банке сообщили, что вклад уже был получен 14 сентября Трофимовой на основании доверенности, выданной Маркушиной. Климова подала в суд исковое требование о взыскании с Трофимовой указанной сумм денег. В суде было выяснено следующее. Маркушина выдала Трофимовой 5 сентября разовую доверенность на получение с ее лицевого счета указанной суммы.

Доверенность была удостоверена начальником жилищно-эксплуатационной организации по месту жительства Маркушиной. По сведениям банка, Трофимова, получив деньги, в тот же день открыла лицевой счет на свое имя, на который и внесла вклад. Трофимова утверждала, что поскольку Климова – племянница Маркушиной, то она не является наследницей по закону, в завещании, оглашенном нотариусом, она не указана. Более того, Маркушина выдав доверенность, тем самым аннулировала завещание на имя Климовой. Кроме того, Маркушина, выдав ей – Трофимовой доверенность, разрешила ей не только получить вклад в банке, но и распорядиться этим вкладом по своему усмотрению. Письменного соглашения между ними не было, но Трофимова полагает, что надобности в нем не было. Главный инженер, удостоверивший доверенность, может подтвердить существование такого разговора. Маркушина погибла в аварии 10 сентября.

Видатні композитори

Антоніо Вівальді (1678-1741)

Антоніо Вівальді (італ. Antonio Lucio Vivaldi) - італійський

композитор, скрипаль, педагог, диригент, католицький священик. Ще за життя отримав визнання у Європі як композитор та скрипаль-віртуоз, затвердив нову, так звану“ломбардську” манеру виконання та мав вплив на розвиток віртуозної скрипкової техніки.

Йоганн Себастьян Бах (1685-1750)

Йоганн Себастьян Бах (з нім. Johann Sebastian Bach) – німецький композитор, органіст, клавесиніст і скрипаль. Бульшу частину свого життя він працював при церкві. Його творчі пошуки тісно пов’язані з лютеранською традицією. За 50-річний період творчості лише протягом 5 років інтереси Баха були зосереджені на світській музиці. Один з кращих виконавців на органі у ті часи, Бах створив для цього інструменту твори, які стали вершиною розвитку органної літератури. Творивши практично у всіх музичних жанрах, Бах оминув провідний жанр свого часу – оперу. Композиторові з його глибоким складом думки, далеким від усього поверхневого і розважального, придворна опера була абсолютно чужа.

 

 

Георг Фрідріх Гендель (1685-1759)

 

Г. Ф. Гендель – одне з найбільших імен в історії музичного мистецтва. Видатний композитор епохи тництва, він відкрив нові перспективи в розвитку жанру опери і ораторії, передбачив багато музичних ідей наступних століть, зокрема – оперний драматизм К.В.Глюка, громадянський пафос Л. ван Бетховена, психологічну глибину романтизму. «Ви можете зневажати кого і що завгодно, – говорив Б.Шоу, – але ви безсилі перечити Генделю».

 

Крістоф Віллібальд Глюк (1714-1787)

 

К. В. Глюк – видатний оперний композитор, який здійснив у другій половині XVIII ст. реформу італійської опери-seria і французької ліричної трагедії. Велика міфологічна опера, що переживала найгострішу кризу, знайшла у творчості Глюка якості справжньої музичної трагедії, наповненої сильними почуттями, що возвеличує етичні ідеали вірності, обов’язку, готовності до самопожертви.

Франц Йозеф Гайдн (1732—1809)

Творчий шлях Й. Гайдна – великого австрійського композитора, старшого сучасника В. А. Моцарта і Л. Бетховена – тривав близько п’ятдесяти років та охопив всі етапи розвитку віденської класичної школи – від її зародження в 1760-х роках аж до розквіту творчості Бетховена на початку 19-го століття. Разом з Моцартом та Бетховеном Гайдн сформував і довів до рідкісного рівня досконалості стиль так званого віденського класицизму. Початки цього стилю лежать ще в епосі бароко, а пізній його період, виражений у творчості Гайдна, Моцарта та Бетховена, підводить безпосередньо до епохи романтизму.

Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791)

Творчість геніального австрійського композитора Моцарта вражає своєю багатогранністю. Проживши неповних 36 років, він створив безліч творів у всіх існуючих в його епоху жанрах і формах. Але, на відміну від Гайдна, основне значення якого полягало в області інструментально-симфонічної та камерної музики, Моцарт залишив у всіх жанрах, в яких він писав, твори неминущого значення. Його симфонії, опери, твори для хору з оркестром, квартети, тріо, сонати, концерти однаково значні і досі вважаються найвищим рівнем музичної думки. Як музикант він синтезував усі досягнення минулого, довівши до досконалості всі музичні жанри і перевершивши майже всіх своїх попередників.

Людвіг ван Бетховен (1770-1827)

Геніальний композитор, творчість якого носить епохальний характер. Будучи разом з Гайдном та Моцартом одним з основоположників віденського класицизму, мистецтво Бетховена є поворотною точкою від епохи класицизму 18 ст. до епохи романтизму 19 ст., а його вплив на творчість декількох наступних поколінь європейських композиторів неможливо переоцінити.

 

Франц Шуберт (1797-1828)

 

Франц Шуберт – перший видатний композитор-романтик, який за своє коротке життя (прожив лише 31 рік) встиг сказати нове слово в музиці, ставши одним з родоначальників нового напряму – романтизму.

Роберт Шуман (1810-1856)

 

Творчість Шумана позначила зрілий етап музичного романтизму з його загостреною увагою до відображення складних психологічних процесів людського життя. Фортепіанні та вокальні цикли Шумана, багато з камерно-інструментальних, симфонічних творів відкрили новий художній світ, нові форми музичного вираження. Музику Шумана можна уявити собі як низку надзвичайно містких музичних миттєвостей, що відобразили мінливі і дуже тонко розрізнені душевні стани людини.

Михайло Глінка (1804-1857)

 

В особі Михайла Глінки російська музична культура вперше отримала композитора світового значення. Спираючись на багатовікові традиції російської народної та професійної музики, досягнення та досвід європейського музичного мистецтва, Глінка завершив процес формування національної композиторської школи, ставши першим російським композитором-класиком.