В чём, на ваш взгляд, заключалось главное сходство целей и главное различие результатов между реформами XIX века на мусульманском Востоке (Махмуда II, Мухаммеда-Али

И Петру I, и мусульманским правителям хотелось сделать свои страны похожими на Запад. Но в России реформы проводились спонтанно, без предварительной схемы (по этому, например, начались не с преобразования армии или аппарата управления, а с приказа носить европейскую одежду и брить бороды), а в мусульманском мире правители обычно знали, чего они хотят достичь и с чего нужно начать.
Однако реформы в России удались, а в мусульманском мире провалились по следующим причинам.
-Петру I удалось подчинить себе духовенство: в начале он долго не разрешал избрать патриарха вместо умершего, а назначил верного себе местоблюстителя, а потом и вовсе заменил патриарха на Синод, структуру ему полностью лояльную. В мусульманском мире духовенство продолжало сохранять большое влияние. Реформам оно противодействовало.
-В России царь уже был самодержцем, его власть ничего не ограничивало. Кроме того, Петру I удалось создать новый слой высшей аристократии, который поддерживал реформы. Основная масса дворянства реформы также поддерживала, потому что благодаря ним, в частности, имения были приравнены к вотчинам. В мусульманском мире правители-реформаторы обычно боролись против аристократии вместо того, чтобы делать её своей союзницей.
-После Петра I одни императоры делали больше для продолжение его дела, другие – меньше, но ни один из них, ни, тем более, сам царь-реформатор не пытались отменить результаты реформ. В мусульманском мире реформы отменяли иногда те же правители, которые их вводили, иногда их преемники (часто пришедшие к власти в результате консервативных переворотов).
-У России было больше времени. Окончательно в число значительных европейских держав она вошла только в ходе Семилетней войны, то есть через 50 с небольшим лет после начала реформ. Европейские державы тогда претендовали не на весь мир и не мешали её развитию. Но когда реформы начались в мусульманских странах, Европа уже вела передел мира и просто не давала своим оппонентам столько времени для того, чтобы реформы дали плоды.

ответ:

язык - один из самых развитых и красивых языков в мире - относится к словянской семье языков. зная язык люди без труда смогут понимать языки словянской группы.

лексическая система языка по сравнению со всей словянской группы, богата и разнообразна. в языке более восьмидесяти процентов исконно слов. так же в синтаксисе играет большую роль интонация. в основе письменности языка, как и всей восточнословянской ветви лежит кириллица. сначала язык был не ярким и тусклым, однако большое влияние на него окозало творчество а.с. пушкина.

Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх "Сонячних кларнетів", музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої.

Павло Тичина сприймав природу як величний храм, як сонцесяйний собор, до якого ставився з обожнюванням і поклонінням. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях Павла Григоровича змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність: "Отак роки, отак без краю на струнах вічності перебираю я, одинокая верба".

Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші "Гаї шумлять". Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів:

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

Так весело.

Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії "Ви знаєте, як липа шелестить,..". Шелест липи, сон старих гаїв, весняні ночі, місяць, зорі, солов'ї виступають тут символами молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Все це збільшує почуття щастя, почуття кохання, робить його більш повним.

Радість від довгоочікуваного приходу весни накладається на особисті очікування ліричного героя поезії "Арфами, арфами...", в якій постає персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і дощі, і громи, і веселки.

Творчість Павла Тичини сповнена замилуванням українськими степами, нивами, гаями, тополями, озерами і струмками, радістю від життя серед чарівної української природи, відчуттям гармонії з нею. Тому і називають поета "сонцепоклонником", бо його творчість — це гімн сонцю, а, отже, і всьому живому на Землі.