Окончание угрозы ядерной войны в 20 веке относится к: 1. к 60-м годам 2. к 70-м годам

Баро́кко (итал. barocco, порт. pérola barroca) — характеристика европейской культуры XVII-XVIII веков, центром которой была Италия. Барокко — один из самых многозначных терминов в истории и теории художественной культуры. Словом «барокко» обозначают художественное направление (компендиум идей, философских концепций, эстетических норм и правил), противопоставляемое классицизму, исторический художественный стиль XVII—XVIII веков, ряд историко-региональных художественных стилей, течений и школ, а также эпоху в развитии культуры. В отдельных регионах эта эпоха имеет различную хронологию и периодизацию. Этим же термином называют «последние, критические стадии развития других стилей, тенденцию беспокойного, романтического мироощущения, мышления в экспрессивных, неуравновешенных формах». Поэтому слово «барокко» используют в качестве метафоры в смелых историко-культурных обобщениях: «эпоха барокко, мир барокко, человек барокко, жизнь барокко (итал. la vita barocca)»[1].

Рококо́ — галантний, реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині XVIII століття дійшов (з Франції і Австрії) до України — до Києва, Львова у 1760 — 1770-тих pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») чи рації («raison») класицизму.

Оскар Уайльд був парадоксальною людиною, тож не дивно, що він створив роман парадоксів. Провідною у творі є тема прекрасного, мистецтва, що реалізується в багатьох аспектах: співвідношення форми та змісту, вічність та швидкоплинність прекрасного, взаємини митця та його творіння, етичне ставлення до мистецтва. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше — розкриваються в образах Доріана Ґрея, лорда Генрі, Безіла Голворда. Кожен із образів стає повною реалізацією основної ідеї.