Чем отличаются климатические условия каждого из них?

Климатические условия их отличаются температурным режимом, количеством осадком, коэффициентом увлажнения. Арктический пояс – побережье Северного Ледовитого океана в Сибири и близлежащие острова, кроме южных островов Баренцева моря. Самый холодный из всех поясов. Солнечного тепла сюда поступает очень мало, а во время длинной полярной ночи его нет совсем. Средняя температура зимой – минус 30-35 градусов, летом – от нуля до плюс пяти. Солнечное тепло летом расходуется преимущественно на таяние льда и снега, а также на частичное прогревание холодного воздуха, который поступает с океана. Погода в это время года дождливая, пасмурная. Субарктический пояс – включает южные острова Баренцева моря, Западную Сибирь, Восточно-Европейскую равнину и северо-восток России до 60 градуса северной широты. В этом поясе существует сезонная смена воздушных потоков. Суровость и морозность зимы постепенно возрастает к востоку. На Кольском полуострове в среднем зимой –7…–12, а на Тихоокеанском побережье уже –12…–18 градусов. Лето немного теплей и продолжительней, чем в арктическом поясе. В среднем температура доходит до +10 градусов. Количество годовых осадков выше: в среднем 400 – 450 мм. Умеренный пояс – основная территория страны: Европейская часть, Западная и Восточная Сибирь, Дальний Восток. Если сравнивать климатические пояса России, то здесь мы встретим наибольшее разнообразие погодных условий. От северной границы пояса к югу постепенно возрастает сухость климата и уменьшается количество осадков, а с запада на восток можно встретить повторяющиеся климатические зоны: континентальную, умеренно-континентальную, резко-континентальную и муссонную. Это связано с особенностями циркуляции воздушных масс внутри умеренного пояса.

Відповідь:

Хто не пам’ятає минулого, тому важко будувати майбутнє... Історія конкретної родини часто відтворює історію всієї держави…

Переді мною на письмовому столі лежить списаний папір А4 зі свідченнями Марії Луківни Незуненко. На зворотному боці – підтвердження достовірності підпису авторки та печатка голови сільради. Що це для української історії? Документ? Доказ?

Усього лише документ і доказ… А для мене це пам’ять. Пам’ять, яка не обмежується однією людиною, а передається з покоління в покоління… Історична пам’ять! Марія Луківна –  моя бабуся… Але ця розповідь – то розповідь восьмирічної дівчинки з села Суботова, що на Чигиринщині, уродженки того колишнього невеличкого хутора, з якого бере свій початок визвольна боротьба Хмельницького, ображеного шляхтичем. Майже через три століття це поселення стало однією з повстанських ланок Холодноярської республіки, а ще через десяток літ – ледве не було стерте з лиця землі і вимордуване голодом та репресіями.

Бабуся свідчила: «У 1932 році я ходила вже в другий клас. Діти в школу ходили голодні, але якісь коржики чи оладки ділили по кусочку або мінялись. У нас не було вдома зерна і борошна, але батько ловив вершами і ятерями рибу і раки, то мати варила раки, а я в школі на якийсь оладок поміняю. Одній дівчині дала рака, вона пообіцяла на другий день дати чогось хлібного, але не дала, хоч у кармані і був оладок, то мені було обідно дуже.

У людей забирали все, що їстівне: зерно, квасолю... Люди в селі дуже голодували. Я разом з братами марила хлібом, одрізаним з хлібини. Мати здала сережки золоті та купила з кукурудзи борошна. Коли вдома додивилася, то в торбині були і перемелені качани з кукурудзи. Тому мати сушила щавель кінський, мняла і додавала до тих висівок, щоб на черені коржів спекти. Весною чухрали бруньки, літом – листя з липи, потім цвіт акації, – сушили, добавляли у тісто на коржі.

А мені зараз згадується, як до хати зайшов чужий голодний дід і живу рибку маленьку брав з кошичка, обтирав об свиту і сиру їв. Мені аж страшно стало. Але ще страшніше було, як почула, що одна мати з голоду поїла своїх дітей. Це було на кутку другому, біля Бевзової вулиці. Люди замітили, що дітей не видно, – підслідили у вікно, коли вона з сундука піднімала за руку дитину. Люди, перелякані, заявили Бруснику (голова сільської управи у Суботові. - авт.). Коли до неї прийшли, вона жарила м'ясо. Тоді ту жінку забрали і більше ніхто не бачив її, а в тій хаті ніхто більше не жив, поки і не розвалилась.

Ще згадую, як ми, усі діти і з нами батько, на горищі розгрібали сміттячко і вишукували зернинки кукурудзи і сухі ягоди калини. То ми зернинки в рот ложили, а деякі в чашечку складали, бо в хаті ще і мати голодна була. Коли жито ще тільки наливалося, мати жала його, оббивала об драбину, а із зерна кашу варила. Трохи давала поїсти, а то лишала на другий раз. Діти дуже хотіли: іще хоч трошки.

Вижили з горем пополам. Батько потім одвіз у колгосп воза і конячку. Думав, що зерна дадуть, але вернувся тільки з батогом».

Така гірка правда… Це правда МОЯ і МОЄЇ родини. Уже минуло декілька років, як немає бабусі на світі, але вона встигла… Встигла засвідчити на земному суді, а можливо, свідчитиме й там – на суді небесному… Боляче навіть уявляти, скільки таких бабусь, дідусів, мам і тат має чи не кожен українець. Більшість з них вже давно відійшли у вічність. Наше завдання: зібрати плоди пам’яті тих очевидців, які ще живі.

Пояснення:

Шерлок Холмс завжди звертає увагу на найменші деталі, які в кінцевому підсумку дають бажаний йому результат. Він завжди мав рацію та не боявся помилок,завжди дотримувався своїх методів які особисто я не змогла до кінця розкрити.

В цьому оповіданні ми можемо зазначити, що завдяки чоловіку який прийшов на перший погляд з незначним проханням(чи може й дивним) Шерлок Шолмс врятував банк від пограбування. На мій погляд здалося нісенітницею те, що за переписання тексту для цього чоловіка давали доволі непогані на той час гроші. Але знаменитого детектива це навпаки заінтригувало.