Вкакой последовательности надо вводить это код , я попробовал у меня не получилось​

Украї́нські євре́ї — єврейська діаспора в Україні. Представники різних субетносів єврейського народу (ашкеназі, сефарди, кримчаки), які віками проживали на українських теренах. Більшість — нащадки ашкеназі, вихідці із Центрально-Східної Європи. Відомі на території українського Криму з IV століття до н. е. Традиційно сповідують юдаїзм. Від часів середньовіччя складали суттєву частину українського міщанства. Мешкали у єврейських містечках, зберігаючи свою конфесійно-національну окремішність. Займалися переважно торгівлею, фінансами, лихварством, ремісництвом, урядовим адмініструванням. Через релігійні й соціальні розбіжності мали складні стосунки з християнським українським населенням, насамперед козаками і селянством. Постраждали внаслідок Хмельниччини (1648—1657), Гайдамаччини, Голокосту (1939—1945). Були творцями хасидизму та унікальної літературної традиції, написаної мовою їдиш. До ХІХ ст. переважно говорили на їдиш, польською та українською. За російсько-радянської доби, внаслідок русифікації, перейшли на російську мову, частково асимілювалися з місцевим населенням, відійшли від прабатьківської віри. Частина українських євреїв мігрували до США, країн Західної Європи та Ізраїлю через антисемітизм в Російській імперії та СРСР. Відомими представниками українського єврейства є письменник Шолом-Алейхем, ізраїльський провідник Голда Меїр, комуністичний діяч Лев Троцький та інші.

Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.

Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.

В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.

Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?

Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»