Паром может взять на борт или только 10 легковых автомобилей, или только 6 грузовых. В среду паром пересёк реку 5 раз и перевёз 42 автомобиля. При этом

Для подбора используем равенство: 10 • a + 6 • b = 42.
a    b    10 • a  + 6 • b  = 42
1    4    10 • 1 + 6 • 4  ≠ 42
2    3    10 • 2 + 6 • 3  ≠ 42
3    2    10 • 3 + 6 • 2  = 42
Значит, легковые машины перевозили 3 раза, а грузовики – 2 раза. Тогда 10 • 3 = 30 (авт.) – перевезли легковых автомобилей.
Ответ: 30 легковых автомобилей.

Відповідь:

Майже всі сучасні граматичні концепції частин мови беруть свій початок з античної (давньогрецької). Частини мови - калька з давньогрецького mere tu logu чи безпосередньо латинського partes orationis, де partes - "частини", а oratio - "мовлення, висловлювання, речення". Частинами мови спочатку називали ті граматичні явища, які тепер називають членами речення* Лише згодом цей вираз набув сучасного термінологічного значення, хоч ще довго частини мови ототожнювали з членами речення.

Уперше частини мови були виділені давньоіндійськими граматистами Яска і Паніні (V ст. до н.е.), які розрізняли в санскриті такі частини мови, як ім'я, дієслово, прийменник, сполучник і частку. Однак давньоіндійська теорія не була відомою в Європі. Європейська теорія частин мови йде від Аристотеля (IV ст. до н.е.), який виділив чотири частини мови: ім'я, дієслово, член (артикль) і сполучник. Остаточно вчення про частини мови сформувалося в александрійській школі (II ст. до н.е.). Аристарх Самофракійський і його учень Діонісій Фракійський уперше виділили вісім частин мови: ім'я, дієслово, прислівник, артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполучник. Прикметник був об'єднаний з іменником в одній частині мови, бо в давньогрецькій мові вони мали спільну систему відмінювання. В основу класифікації слів за частинами мови було покладено два принципи: морфологічний ("Ім'я є відмінюваною частиною мови, ...") і семантичний ("що означає тіло або річ"). Ця система частин мови була запозичена римськими вченими, які, правда, внесли до неї незначні зміни: з числа частин мови було усунено артикль, якого немає в латинській мові, а додано вигук.

Пізніше ця класифікація поширилася на всі європейські, а згодом і на інші мови. Так витворилася класифікація частин мови, яку прийнято називати шкільною і яка по суті стала універсальною. Граматичні класи слів різних мов намагаються втиснути в наперед вибрану античну схему, не враховуючи відмінності, які є в різних мовах.

За шкільною класифікацією виділяють десять частин мови, які поділяють на самостійні (ті, що можуть бути членами речення) і службові (ті, що виражають відношення між словами в реченні). До самостійних частин мови належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник. До службових - прийменник, сполучник, частку й артикль.

Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами речення, але можуть самі утворювати речення.

Широко відомою є класифікація частин мови В.В. Виноградова. На думку цього вченого, частинами мови є тільки повнозначні слова. В його класифікації виділено чотири категорії слів: частини мови, модальні слова, частки мови і вигуки. До частин мови він відносить імена (іменник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, прислівник і категорію стану. До часток мови, за Виноградовим, належать власне частки, зв'язки, прийменники і сполучники. Графічно ця класифікація має такий вигляд:

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки.

Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови - ім'я та дієслово - виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, а також прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення так званих "зображувальних слів", тобто таких, які імітують звук або є "образними", як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію слів за частинами мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.

Пояснення:

Для экономики Англии до середины XIX века были характерны две особенности: громадные колониальные владения и монопольное положение на международном рынке.

Развитие империалистической экономики ВеликобританииГлавными особенностями экономического развития Англии конца XIX – начала XX века стали:

— утрата промышленного первенства и господства на мировом рынке;

— рост капиталистических монополий, особенно колониальных и военно-промышленных;

— создание мощных банков и финансовой олигархии;

— возрастание роли экспорта капитала, в том числе в пределы Британской империи (колонии) и в зависимые страны;

— превращение колониальной монополии в решающий фактор экономического и политического положения Англии во всемирном хозяйстве.

Под действием закона неравномерности экономического и политического развития капитализма ускорился экономический рост молодых капиталистических государств – конкурентов Англии в области промышленного производства, особенно США и Германии, создавших свою промышленность на более высокой технической основе. Вначале они стали вытеснять английские товары с собственных внутренних рынков. Одновременно на мировом рынке начинается использование методов бросовых цен – «демпинга» (особенно Германией).

Иностранная конкуренция прежде всего отрицательно сказалась на тяжелой промышленности. По абсолютным размерам производство Англии еще росло, но стало отставать по темпам и развитию техники. Если в 1870 году по производству чугуна Англия превосходила Германию более чем в четыре раза, США – в три раза, то в 1913 году она уже уступала США в три раза, Германии – в два раза.

На экономике отрицательно сказались кризисы перепроизводства 1873 и 1882 гг. и продолжительная депрессия, а также затяжной аграрный кризис начала 70-х – середины 90-х годов XIX века, вызванный притоком в Европу американского хлеба. Последнее явилось результатом технической революции на морском транспорте, удешевившей доставку хлеба. Аграрный кризис в Англии протекал острее, чем в других странах из-за высокой абсолютной ренты в силу существования огромных частных владений земельной аристократии. Цены на хлеб резко упали. Что касается промышленной буржуазии, то она, заинтересованная в дешевом привозном сырье и продукции, была против аграрного протекционизма. В итоге зависимость Англии от внешних рынков и ввоза продукции увеличилась.

Конкуренция, концентрация производства вели к возникновению монополий. Однако процесс шел медленно и противоречиво, характеризуясь неравномерностью развития между новыми и старыми отраслями и предприятиями. Старые отрасли использовали устаревшее оборудование, имели высокие издержки производства, для них более выгодным был вывоз капитала и помещение его в доходные отрасли (военную и химическую).

В то же время происходило ускорение централизации капитала. В 1863 году существовало 639 акционерных компаний, а в конце XIX века ежегодно их образовывалось до 4000.

Первые монополии возникли в новых отраслях – англо-германский трест взрывчатых веществ «Динамит-Нобель» (1886 год) и химический трест «Юнайтед Алкали» (1890 год). К 1890 г. действовало около 30 картелей (в три раза меньше, чем в Германии) в писчебумажной, ковровой, стекольной промышленности. Несколько крупных фирм складывается в тяжелой промышленности.

Потеряв промышленную монополию, Англия и в начале 20 века сохраняла первенство в некоторых отраслях. К примеру, в кораблестроении в 1913 году она производила 58% всех судов в мире (1896-78%).

Рост милитаризма, гонка вооружений, в частности, в области строительства военно-морского флота, расширяли связи между военно-промышленными компаниями капиталистических стран. Так, компания «Гарвей Стил», основанная в Лондоне в 1894 г. и возрожденная в начале XX в., объединила военно-промышленные фирмы Англии, Германии, Франции, Италии

Объяснение: