Почему не могло произойти возврата к Петровским реформам при Елизавете Петровне?

Новая императрица рассматривала своё царствование как возрождение «духа Петрова», себя же — как продолжателя дела отца, как «второго Петра». Однако в действительности не получилось (да и не могло получиться) ни того, ни другого. Петровское время безвозвратно ушло в прошлое. Наступила иная эпоха, с иными задачами, иными людьми. Да и сама «дщерь Петрова» по масштабу своей личности не шла ни в какое сравнение с Петром I. Как и отец, она была неутомима, но не в делах, а... в развлечениях. Императрица была практична, приветлива, не злопамятна и не жестока. Взойдя на престол, она поклялась никого не подвергать смертной казни и слово сдержала.

Неотъемлемой чертой правления Елизаветы Петровны стал фаворитизм. Со временем, к концу жизни Елизавета Петровна практически уже не занималась государственными делами. Беспорядочный образ жизни сильно подорвал её здоровье. Она всё чаще предпочитала коротать время в уединении или в узком кругу доверенных лиц.

ответ:Останні роки принесли Православній Церкві чимало випробувань. Незаконне втручання Константинопольського патріарха в українські церковні справи спричинило глибоку кризу в усьому Світовому Православ’ї. Сьогодні вже цілком очевидно, що причини цієї кризи ховаються в принципово різних поглядах на Церкву та її устрій, яких дотримуються різні Помісні Церкви. Зокрема, те вчення про Церкву, яке активно пропагує Константинопольський Патріархат, викликає все більше несприйняття з боку інших Помісних Церков.

Коло проблемних питань екклезіології, які викликають напружені дискусії, є вже досить чітко окресленим. На нашу думку, сьогодні потребують поглибленого вивчення наступні питання:

Вчення про першість у Вселенській Церкві;

Сутність церковної автокефалії та порядок її проголошення;

Сутність церковної автономії та порядок її проголошення;

Питання про апеляції на судові рішення Помісних Православних Церков;

Питання про канонічну юрисдикцію над православною діаспорою.

Сьогодні Константинопольський патріарх наполягає на своєму особливому статусі у Вселенській Церкві, який передбачає наявність у нього не тільки першості честі, але й першості влади. Константинопольський патріарх Варфоломій неодноразово заявляв, що йому належить виключне право видавати Томоси про створення нових автокефальних та автономних Церков, що він має ексклюзивне право приймати апеляції від кліриків усіх Помісних Православних Церков і що йому належить канонічна влада над усією православною діаспорою.

Кожне з цих питань заслуговує на спеціальне вивчення. Тому тут ми зосередимося на розгляді найбільш фундаментального питання – про першість у Вселенській Церкві. Можна сказати, що решта проблем є лише похідними від цього основного пункту полеміки.

Слід зазначити, що розуміння першості у Вселенській Церкві вже багато століть є предметом богословської полеміки між Православною та Католицькою Церквами. Історично саме Римські єпископи почали засвоювати собі особливу владу у Вселенській Церкві, що і призвело до формування феномену папства. Сьогодні Римо-Католицька Церква офіційно сповідує вчення про першість (або примат) Римського єпископа у Вселенській Церкві та про його безпомилковість у питаннях віри та моралі. З точки зору Католицької Церкви, єпископ Риму «має найвищу, повну, безпосередню й загальну звичайну владу в Церкві, яку може завжди вільно здійснювати»1. Римському єпископу належить першість юрисдикції, право законодавства, право управління культом, найвище керування всіма іншими церковними справами. Папа є непідсудним жодному церковному суду, а його рішення не можуть бути оскаржені. Не можна подавати жодних апеляцій проти папських розпоряджень2. Отже, у Католицькій Церкві Римському єпископу належить першість у сфері віровчення, управління та церковного суду.

Объяснение:

ответ:

объяснпервобытные люди селились в местах, защищенных от непогоды. например, в пещерах. вскоре они научились делать шалаши из веток и листьев, а затем и шкурами зверей покрывать их. одежду и покрывала для шалашей древние люди научились шить из этих шкур с костяных иголок.

конечно, сначала никто в поселениях древних людей не расчесывался и не мылся, а шкуры животных, в которые люди заворачивались, никто не стирал. несколько позже люди приучились варить мыло из животного жира и золы и мыться в реках. в древней греции уже будут существовать бани, люди начнут следить за чистотой одежды, до блеска мыть волосы, пользоваться косметикой. но у многих народов планеты привычка не мыться оставалась еще долго, вплоть до средневековья.

шкуры зверей людям доставались на охоте. охотились сначала самым примитивным оружие – камнями, копьями, палицами, а затем изобрели луки, стрелы и метательные пращи для камней. сначала люди выкапывали съедобные корни из земли руками, а затем и деревянные палки-мотыги стали использовать.

потихоньку стали развиваться ремесла, ведь для того, что заточить деревянные стрелы и суметь сделать их быстрыми, как птицы, нужно немало усилий… чтобы создать прочные орудия труда, древние мастера научились делать их из камня, затем из бронзы, а затем и твердое железо тоже выплавлять… теперь лопата для копания картошки стала железной и острой, на точильном камне… а железные наконечники стрел могли отпугнуть от человечьего жилища уже и медведя, и голодного саблезубого тигра, что пришел поживиться человечинкой.

точно так же в какой-то момент женщинам захотелось себя украсить. и тогда древние мастера и мастерицы начали делать сережки, браслетики и бусинки из симпатичных камешков, вырезать на коже животных орнаменты: солнце, луну, звезды, зверей и человечков…ение: