Техника ведения и передачи мяча концпект физра

У трагедії Шекспіра «Гамлет» відтворене життя епохи Відродження. Гамлет — людина свого часу, тому не завжди його розуміє нинішній читач. У той же час Гамлет поза часом, бо проблеми, які він вирішує,— вічні, вони хвилювали різних людей у різні часи. Певно, від появи на цьому світі першої людини виникло питання про добро і зло. Між цими двома поняттями іде вічна боротьба. Людині ж випало на долю вибирати між добром і злом. Комусь вдається врівноважити їх, знайти «золоту середину», хтось постійно змінює свою позицію, бо ніяк не зрозуміє, що ж справді є зло, а що — добро. Так і Гамлет, адже і він казав, що викорінити зло можна тільки злом, і ще: «Щоб бути добрим — мушу бути лютим». Гамлет проходить шлях духовного самопізнання, шлях зростання, внутрішнього змужніння. Йому непросто покинути світ рожевих дитячих мрій, у полоні яких він жив, і сприйняти життя таким, яким воно є насправді. У Гамлета була любляча сім’я, він отримував у житті все найкраще. І от наступає кінець казки. Чарівний світ приємних мрій і сюрпризів скінчився — перед Гамлетом постало справжнє життя в усій своїй неприкритій чорноті. Він утрачає рідного батька, замість трону має інший спадок — улесливого дядька-вбивцю; навіть матір тепер він побачив зовсім іншою: здатною на зраду, зраду пам’яті батька і честі родини. Гамлетові дуже важко. Як бути? Чи прийняти світ таким, яким він є, чи стати на бій зі злом? Чи жити за загальними правилами і робити вигляд, що все гаразд, чи назвати все своїми іменами? Гамлет знає, як має бути в ідеалі, він прагне ідеалу. В одному з монологів принц каже, що людина — найдорогоцінніший скарб, «вінець природи». Хто ж, як не людина, має бути найбільш доброчесним, високопорядним, благородним?

Гамлет із болем у душі переконується, що більшість людей — не такі вже й високогуманні особистості, тому у розпачі вигукує:

Хіба ж людина той, хто їжу й сон Вважає головним? Лише тварина. На кладовищі, коли Гамлет тримає череп «бідного Йорика», ми ніби разом із ним прозріваємо: усі ми тлінні: хто був великим і хто був малим — усі станем прахом:

Великий Цезар вмер — і глина він. Дірки, можливо, затикають ним. Ця проблема знову ж таки має два аспекти — оптимістичний і песимістичний. Гамлет у печалі, тому в усьому знаходить трагічність.

Я вважаю, що крім праху, людина залишає по собі пам’ять, добрі справи, залишає нащадків, які будуть пам’ятати про неї і, може, пом’януть, як казав Т. Шевченко, «незлим тихим словом».

Не тільки ж «замазкою для стін від холодів» залишилися Цезар, Александр Македонський, Вільям Шекспір. Нащадки шанують їхні справи,

дорожать їхніми іменами. Але слова Гамлета ніби примушують кожного замислитися, чим же залишиться він у пам’яті якщо не нащадків, то хоча б своїх рідних. Це філософське питання вічне і в той же час близьке людині, в які часи вона б не жила.

Гамлет стає свідком і учасником людської трагедії: йому одному відкривається те, чого не помічають інші,— занепадає мораль, руйнується поняття честі й обов’язку, втрачаються ідеали добра і правди. Як і заради чого жити людині в цьому світі? Що благородніше? Коритись долі І біль від гострих стріл її терпіти. А чи, зіткнувшись в чарці з морем лиха, Покласти край йому?

«Бути чи не бути» означає «Як жити?», «В ім’я чого жити?». І це питання належить до розряду вічних. І відповідь на нього шукає кожен для себе. Тут не може бути готових рецептів, вказівок, довідників. Комусь ці питання вирішити простіше, комусь складніше, а комусь вони і в голову не приходять. Ці питання близькі тим, хто вміє замислюватись, хто намагається не просто жити «день до вечора»…

Протягом трагедії Гамлет ніби зростає, мужніє, він пізнає мудрість життя і його непрості закони. Гамлет гине. Але він гине не через свою слабкість чи помилки, а через свою інтелігентність, добропорядність. Намагаючись вивести на чисту воду зло, гине сам і гинуть навколо нього люди. «Підгнило щось у королівстві Датськім». Можливо, це засіб вилікувати його — знищити дотла. Але це навряд чи можливо — влада змінилася, а народ і ті, хто ближчі до влади, залишились ті самі. Такі як Озрики — «комахи» — завжди будуть плести сіті підлесництва, брехні і зради. І це теж вічно актуальна проблема.
У трагедії вражає те, що доходиш висновку: людина — підле створіння. Якщо такі люди, які мають бути мудрішими, кращими, не можуть цивілізовано вирішити питання, то чого ж чекати від неосвіченого, невихованого простолюду? Так і хочеться сказати словами сучасної реклами: «Якщо влада не може до людині…».

Але я вірю, що людина — «найдовершеніше з творінь», вона справді «дією подібна до ангела», і коли намагатись робити тільки світлі діла, не допускати в серці «чорних плям», то можна досягти багато чого. Стати справжньою людиною: ЛЮДИНОЮ! Я вірю — значить так і буде!

лучший ответ

Режиссура есть организация и творческое руководство спектаклем. Режиссер организует весь процесс по созданию спектакля и руководит этой работой. В основе творческой работы режиссера над спектаклем лежит его замысел, то есть результат обдумывания содержания и сценического толкования того произведения, которое им избранно для постановки. Основная задача, которую ставит перед режиссером современный театр, заключается в творческой организации целостного идейно-художественного единства спектакля. Режиссер не может и не должен быть диктатором, чей творческий произвол определяет лицо спектакля. Режиссер концентрирует в себе творческую волю всего коллектива. Он должен уметь угадывать потенциальные скрытные возможности коллектива. Он вместе с автором отвечает за идейную направленность спектакля, за правдивость, точность и глубину отражения в нем действительности. Работа с актером составляет главную самую большую часть режиссерской работы по созданию спектакля. Прежде всего, режиссер добивается того, чтобы актерам было все понятно в том произведении, которое они исполняют. Задача режиссера - построить свой замысел спектакля. Провести свое истолкование автора через актерское мастерство. В функции режиссера при создании спектакля входит также работа с художником-декоратором, организация и подготовка процесса в осветительном цехе, искания музыкального материала вместе с композитором. Режиссер должен обладать не только специальными знаниями, но и быть всесторонне образованным человеком, иметь «эстетическое ощущение» и вкус. Одно из основных задач режиссера является создание на сцене стройной композиции спектакля, проникнутой единым замыслом.

3. Сценический этюд, методика сочинения и работа над ним.

Этюд - это самостоятельный поиск действенной линии поведения в заданных (придуманных) обстоятельствах. Сценический этюд - событийный, законченный отрезок жизни действующего лица(щих лиц), созданный на основе жизненного опыта и наблюдений актера, переработанный его творческим воображением и представленный или сыгранный, или показанный в сцен условиях. Сценический этюд предполагает наличие режиссерского замысла, направленного на реализация сверхзадачи. В работе над этюдом определяется и фиксируется событийный ряд, его «поворотные точки» - определяется исходная, центральное и главное этюда, а также цель действующего лица. Источником или материалом для сочинения этюда является собственный событийный опыт актера, его жизненные событийные наблюдения, работа его творческого воображения и сознания, одухотворенные сверхзадачей - определенной идеей, мыслью, темой, которую актер или режиссер с сценического этюда хочет донести до зрителя. Любое сценическое действо только тогда может считаться законченным, когда оно состоит из 3 частей - начала, середины и конца, или подготовки, события и окончания». В первом этапе - подготовки – организуются предлагаемые обстоятельства, расставляются фигуры героев, устанавливаются их взаимоотношения, уточняются темпоритмы. Второй этап - это центральная часть этюда. Здесь совершается самое главное событие этюда. Во второй части происходит конфликт между двумя заинтересованными сторонами, или же один персонаж борется с обстоятельствами, с которыми находится. Третий этап показывает развязку борьбы конфликтующих сторон. Этюд закрепляет первоначальные навыки работы актера над собой и подводит к следующему большому разделу программы, к работе над пьесой и ролью. В этюде еще не ставится задача создать типический характер, перевоплотиться в образ. Исполнители действуют от своего имени, в хорошо знакомых им жизненных обстоятельствах. Цель этюдной работы заключается не только в развитии необходимых актеру проф качеств, - она может иметь большое воспитательное значение. Исполнителям приходится серьезно задумываться и над идейным содержанием своего творчества. Нельзя признать хорошим тот этюд, который технически исполнен безукоризненно, но не содержит никакой нравственной идеи.