Як впливає перший життєвий досвід, сформований у родині, на подальше життя людини?

Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.

У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.

Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.

«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».

Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.

«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».

Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.

«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.

Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».

Тоді князь говорить:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

От Ілля Муромець і каже:

— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.

А Солов'ю-розбійнику наказав:

— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!

Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.

— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?

Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.

Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.

А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.

Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».

Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:

— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:

— Що нам робить? Дочка каже:

— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?

— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.

— Та ні, ні, ану, пошліть!

Він знов кричить на неї, а далі:

— Та, може, і справді він живий.

Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:

— Ану, пошлю, підіть подивіться!

Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулись вони до князя і говорять:

— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.

— Правда?

— Правда.

— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!

— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!

Послав князь княгиню.

Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:

— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:

— Ану, піду я по

Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:

— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.

А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:

— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?

А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.