Две третьих огорода прямоугольной формы длиной 18 м и шириной 7 м заняты огурцами. Какую площадь занимают огурцы?

1) 18 * 7 = 126 м² площадь огорода.
2) 126 * 2 : 3 = 84 м² занимают огурцы.
Ответ: 84 м².

Живучість образу Журдена

Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час — сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття — адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого — природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?

Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" — ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися без тна дурість і неуцтво.

На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.

Могу ответить почему падают метеориты

Объяснение:

По определению метеорит это и есть упавший объект внеземного происхождения. То есть не упавших метеоритов не бывает - малые тела с поперечником меньше метра в космосе называют метеороидами, а всё более крупное (и меньше планеты) уже носит название астероидов.

​

Метеороиды и астероиды падают на планеты тогда, когда их импульс оказывается направлен в сторону поверхности. Это, в свою очередь, происходит либо в результате случайности (орбита тела пересеклась с орбитой планеты и произошло столкновение), либо когда гравитация планеты развернула небольшое тело с недостаточно большим импульсом. То есть падает либо то, что быстро прилетело навстречу, либо то, что не слишком быстро двигалось неподалёку.

​

Для Солнечной системы существует предел скорости, с которой небесное тело может врезаться в планету - это сумма скорости планеты (при движении вокруг Солнца) и третьей космической скорости (если тело движется быстрее, оно улетает от Солнца к другим звёздам). Ни одно тело из Солнечной системы не может столкнуться с Землёй на скорости больше семидесяти километров в секунду.