По карте климатических поясов и областей покажите 2—3 территории, где круговорот веществ и энергии происходит особенно интенсивно,

Наиболее   интенсивно   круговорот   идет   в   экваториальном   поясе   с круглогодично высокими температурами и очень большим количеством осадков туда поступает всегда большое количество солнечной радиации, что приводит к испарению большого количества воды; растущие там джунгли выполняют значительную роль в круговороте веществ в атмосфере. Все вышеперечисленное в определенной мерс верно и для субэкваториального пояса. Наименее интенсивно круговорот проходит над полярными областями очень низкие температуры в течение года приводят к почти полному отсутствию испарения, почти нет там и растительности, так что круговорот практически незаметен.

Живучість образу Журдена

Читаючи комедію Мольєра "Міщанин-шляхтич", мимоволі думаєш, що великий драматург якимось містичним чином побачив і наш час — сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою. Подекуди герой Мольєра викликає навіть співчуття — адже він хоче чогось навчитися! Але те, як він це робить, викликає тільки сміх. У нього немає найголовнішого — природного розуму, природного здорового глузду, який є навіть у селянина. Він заводить дружбу з людьми, що потихеньку обкрадають його. Він приймає авантюриста Доранта, тому що в того є титул і гарні манери, і відштовхує чесного Клеонта, тому що гой не дворянин. Він носить коштовний, але смішний і чудернацький одяг... Ну чим не "новий росіянин" із сучасного анекдоту?

Але, яким би смішним не був Журден зі своїми претензіями на дворянство, він усе-таки виший від своєї жінки, що заперечує освіту взагалі. Інша річ, що в прагненні наслідувати дворянство зовні, він одягається в безглузді убрання ("Усі добродії так носять"), безглуздо поводиться ("Егей, два моїх лакеї!"). Але повернемося до нашого часу. Хіба не нагадує це тих, хто "із бруду в князі"? На жаль, дурість людська не знає меж. "Не місце прикрашає людину, а людина місце"; "Як не коваль, то й рук не погань" — ці і подібні до них прислів'я дуже мудрі. Мольєр говорить нам: головне не в титулі і не в гарних манерах, за ними можуть ховатися без тна дурість і неуцтво.

На жаль, журдени жили, живуть і житимуть. Вони будуть намагатися купити собі розум, манери, родовід або щось подібне. Але Мольєр ще понад триста років тому показав, до чого це все приводить.

Сын учителя Петя Бачей дружит с внуком рыбака Гавриком Черноиваненко. Они вместе гуляют по городу, играют в игры, рассказывают друг другу разные истории. Гаврик и его дедушка беглого матроса с восставшего броненосца. Начинается революция 1905 года. Рабочие строят баррикады, сопротивляются властям. Гаврик своему взрослому брату-революционеру: подносит патроны. Петя, проиграв Гаврику в "ушки"-пуговицы (азартную игру) по законам улицы поступает к нему в рабство. Он тоже подносит патроны, благо гимназисту везде дорога, полиция не обращает на него внимания. Отец Пети, узнав, что тот играет в азартные игры, в порыве гнева выбрасывает пуговицы в печку.