Приветики! Как делишки? Как дистанционное обучение скучна) ​

Привет. Норм. Дистанционка надоела(

А у тебя как ?

Объяснение:

Привет))

Ну дела хорошо как у тебя?)

н честно можно сказать как то непривычно не можешь сфокусироваться на уроке

вот сижу нужно эссе написать( Эххх не люблю эссе

Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Діти жили в небагатій сім’ї,але були оточені батьківською і материнською любов’ю. Досліджуючи текст, ми прийшли до висновків: Тільтіль бережно ставиться  до свого птаха: «Я його не віддам, тому що він мій!» -добре пам’ятають про свою родину: «… три братики і чотири сестрички»; -не заздрять багатим: «А чому ж заздрити» ,- каже Тільтіль. -надзвичайно акуратні. Дідусь про Мітіль говорить: «Поглянь на неї!…яке в неї волоссячко, які оченятка і як від неї приємно пахне!» Бабуся: «Які ж ви гарненькі, чистенькі!..» -діти надзвичайно допитливі: вони розпитують про все, що їх цікавить у дідуся з бабусею,у Душі Світла , у Країні Майбутнього; -Тільтіль дуже відповідальний: він обіцяє Душі Світла повернутися вчасно із Царства Ночі й дотримує слова: «Це надзвичайно важливо, треба йти»; -Діти люблять один одного, Мітіль відчуває підтримку брата, а Тільтіль, в свою чергу, заспокоює її,коли вона боїться і не може далі йти; -наполегливі, безстрашні: перепони , які зустрічають на шляху їх ніскілечки не лякають і не зупиняють; – впевнені у собі «…ви не маєте права відмовляти людині. Я це знаю.»; – ввічливі та уважні до старших: до Ночі звертається : «добродійко», до Дуба: «вибачте,добродію», до Блаженства: «…глибоко шановний Сите Блаженство»; – самостійно приймають рішення; – захоплюються красою;бережно ставляться до природи, навіть батька намагаються виправдати перед Дубом; – іноді розчаровуються: коли діти впіймали багато птахів, але вони всі повмирали;коли дерева не хочуть їм допомагати; – безстрашні,сміливо ведуть себе на кладовищі, сміливо заглядають у майбутнє; – розуміють, у чому сенс життя, а тому відмовляються сісти за стіл Великих Блаженств; – винесли урок з Країни Спогадів, що потрібно згадувати померлих. Тільтіль і Мітіль пройшли значні випробування,вони змінилися. Коли вони прокинулися, то на все, що оточувало їх, дивилися зовсім по-іншому. Тільтіль придивився до своєї горлиці, й сам здивувався. «Та він же синій!..Та це ж моя горлиця! Адже, коли я йшов, вона такою синьою не була! Так це ж і є той Синій птах, котрого ми шукали! Ми за ним ходили в таку далечінь,він, виявляється,тут!..» Діти дроворуба подолали нелегкі випробування перш ніж знайшли Істину, зрозуміли, що щастя поряд. Автор ніби устами героїв говорить:не лякайтеся шукати, не зупиняйтеся перед Невідомим, ідіть і сміливо відчиняйте браму Таємниць,усі жахи німіють перед людиною,яка невпинна в пошуках істини.

ВXIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель відбувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання великого феодального землеволодіння. Вже наприкінці XIV ст. на українських землях нараховувалося кілька десятків латифундій (вотчин) — великих приватновласницьких земельних володінь з натуральним характером господарювання, в яких застосовувалися напівфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.

Переважна більшість земель була сконцентрована у володінні великих магнатів: Острозьких, Чарторийських, Радзивілів (Волинь), Ружинських, Заславських, Немиричів (Київщина, Поділля), Замойських, Потоцьких, Язловецьких (Брацлавщина та Поділля).