Опишите признаки, развившиеся у человека в связи с прямохождением. Каково их значение для человека? Встречаются ли такие

Прямохождение – наиболее характерная особенность человека. Хотя некоторые животные, в том числе и человекообразные обезьяны, иногда встают на задние конечности, только у человека в процессе эволюции развился комплекс признаков, связанных с прямохождением. К числу этих признаков относят следующие.
1. Верхние конечности человека утратили функцию опоры при передвижении и превратились в руки – органы труда. Противопоставление большого пальца кисти остальным пальцам способствовало развитию её подвижности и способности к разнообразным точным движениям (письмо, игра на музыкальных инструментах, мелкие манипуляции при ручной сборке приборов и др.).
2. У человека центр тяжести переместился в нижнюю часть позвоночника, что придало телу большую устойчивость. В процессе эволюции позвоночник принял S-образную форму (появились шейный, грудной, поясничный и крестцовый изгибы), а нижняя конечность приобрела сводчатую стопу, что способствовало смягчению толчков и сотрясений, возникающих при ходьбе, беге и прыжках.
3. Возрастание нагрузки на нижние конечности человека вызвало увеличение размеров большого пальца стопы и появление особой сухожильной связки, обеспечившей параллельное расположение её пальцев.
4.  Для поддержания органов брюшной полости в поясе нижних конечностей у человека развились широкие тазовые кости. Изменившаяся вследствие этого форма отверстия малого таза затруднила процесс родов.
5. Уплощение в переднезаднем направлении грудной клетки и перемещение затылочного отверстия черепа к центру его основания обеспечило лучшую балансировку тела человека, необходимую для поддержания равновесия при прямохождении.

1. Исходное положение - глубокий присед, мяч в руках на полу. 1-2 - встать, мяч вверх, правую ногу назад на носок, потянуться, вдох; 3-4 - исходное положение, выдох. То же, но левую ногу назад. 6-8 раз.

2. Исходное положение - широкая стойка, руки в стороны, мяч в правой руке. 1 - поворот туловища направо, мяч 'в левую руку, выдох; 2 - поворот туловища в исходное положение, левую руку с мячом в сторону, вдох; 3-4 - то же, но поворот налево. 8-10 раз.

3. И. л.-стойка ноги вместе, мяч в руках внизу. 1-3 - наклониться вперед и прокатить мяч по полу вокруг ног, выдох; 4 - взять мяч, вернуться в исходное положение, вдох. Выполнять с прямыми ногами. Мяч перекатывать по замкнутому кругу один раз влево, другой раз - вправо. 6-8 раз в каждую сторону.

4. Исходное положение - стойка ноги вместе, мяч в руках внизу.1 - дугой влево мяч вверх и наклон туловища вправо, правую ногу в сторону на носок, выдох; 2-выпрямиться, приставить правую ногу, дугой влево мяч вниз, вдох; 3-4--то же в другую сторону. Выполнять слитно, мяч внизу не задерживать. 8-10 раз.

Объяснение:

Відповідь:

У сьогоднішніх роздумах я хотів би зосередити вашу увагу, дорогі друзі, на фрагменті Святого Євангелія від Матея, у якому йдеться про дві заповіді любові.

На підступне запитання законовчителя, яка найголовніша заповідь у Законі, Ісус сказав: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого». Власне над темою любові, над основною суттю цього слова чи радше – поняття, хочу поміркувати разом із вами.

На перший погляд здається, що, обговорюючи знайому тему любові, не відчуваємо якоїсь особливої складності. Якщо йдеться про любов до Бога, то, звісно, усі ми Його любимо, бо хто відважиться сказати, що він Бога не любить. Те ж саме стосується і любові до ближнього свого чи любові до себе самого. Але давайте поміркуємо глибше і з’ясуймо: як саме маємо трактувати любов до Бога, до ближнього чи до себе самого? Передусім запитаймо себе: «Чому я люблю Бога?» Очевидно тому, що Всевишній створив мене і весь людський рід – починаючи від Адама і Єви, і до нинішнього часу. Далі: для того, щоб ми змогли нормально жити у цьому світі, добрий Господь творить для нас усе інше: чудову природу – родючу землю, рослини, дерева, квіти,повітря, воду, сонце, небо, зорі, місяць, всякого роду птиці, звірі, риби… А тепер скажіть, будь ласка: хіба за ці великі дари, завдяки яким ми живемо у цьому світі, ми не повинні любити Бога і постійно дякувати Йому за це? Тож знову запитаймо себе: чи ми це робимо? Тобто, чи любимо Бога і хоч колись віддячуємо своєму Творцеві за ці дари? І взагалі: чи хоч розуміємо, гідно оцінуємо цей Божий дар? Нам здається, що все це звичайнісінька закономірність, мовляв, так має бути. Не забуваймо, що це не якийсь там випадковий збіг обставин, природних явищ, а всемогутній задум доброго і милосердного Творця, Який, створивши нас, потурбувався про наше життєве забезпечення.

А тепер про найголовніше, чому ми повинні любити Бога. Скажіть, будь ласка, невже премудрий Господь привів нас у цей світ лише для того, щоб ми ці дари споживали: дихали, їли, пили, насолоджувалися природою, зрештою, працювали, обробляли землю? Звісно, що і для цього, бо інакше ми не існували б у світі. Однак ми знаємо, що Бог, окрім нашого тлінного тіла, про яке ми так турбуємося, дав нам безсмертну душу, і вона є найголовнішою субстанцією кожної людини. Дав нам Свого Духа, за до якого ми єднаємося з нашим Творцем на вищому, божественному рівні, щоби й самим ставати досконалими, святими,божественними. І знову ж таки: точнісінько так, як Господь потурбувався про людське тіло, Він постійно піклується і нашою душею. Згадаймо Святе Євангеліє неділі після Воздвиження: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? (Мк 8, 36-37). Тобто нагадує нам, що найціннішою для кожної людини є безсмертна душа, яка призначена Ним вічно перебувати у небесних оселях.

Знаючи про нашу недосконалість і схильність до гріховного життя, милосердний Господь дає нам усі духовні засоби, за до яких ми повинні турбуватися про свою душу, очищати, вдосконалювати її. Найголовнішим засобом для ння душі є Свята Церква, яка має у своєму духовному арсеналі багато важелів, що сприяють осягненню нашої кінцевої мети. Це передусім заповіді Божі, Святі Тайни, молитва, Свята Літургія та багато інших духовних чинників. А тепер знову поставмо таке ж запитання: «Чи ми не повинні любити Бога, Який так турбується нням нашої душі?» Звісно, що маємо любити Його і теж дякувати за всі ці безцінні дари.

Пояснення: