Что такое биологические ритмы? Какими причинами они обусловлены? Какие из ритмов относят к внешним, а какие – к внутренним (эндогенным)?

Одно из фундаментальных свойств живой природы – цикличность большинства происходящих в ней процессов. Вся жизнь на Земле от клетки до биосферы подчинена определённым биологическим ритмам, или биоритмам (от греч. rhytmos – размеренность), – внешним, обусловленным циклическими изменениями в окружающей среде, и внутренним, связанным с собственной жизнедеятельностью организмов.
Внешние ритмы имеют в основном геофизическое происхождение, поскольку тесно связаны с процессами движения планеты Земля в Солнечной системе и вокруг своей оси. Эти процессы вызывают закономерное изменение главных абиотических факторов – светового режима, температуры, влажности и т. д. Воздействуют на живую природу и космические ритмы, например, солнечная активность.
Внутренние ритмы – это ритмы физиологических и биохимических процессов, протекающих в организмах. Так, ритмический характер носит деление клеток, биосинтез белков и нуклеиновых кислот, деятельность сердца, лёгких, почек и т. д. При этом каждая система органов имеет собственный ритм, достаточно устойчивый к внешним воздействиям, поэтому такие ритмы называют эндогенными (внутренними). Иногда их ещё называют биологическими часами организма, так как они помогают ориентироваться во времени и заранее готовиться к предстоящим изменениям среды.

Шаг 1 Подготавливаем продукты. Нам потребуется вилок капусты около 2 кг, пару крупных морковок, соль, сахар и специи. Капусту нужно выбирать белую, зеленая молодая капуста нам не подойдет. Шаг 2 В кастрюлю наливаем 2.5 литра воды и ставим на огонь. Добавляем соль, сахар, лавровый лист и душистый перец. Доводим до кипения и снимаем с огня. Оставляем остывать. Шаг 3 Шинкуем капусту. Для этого можно взять специальную шинковку или просто нарезать капусту ножом. Шаг 4 Морковь трем на крупной терке. Шаг 5 Смешиваем морковь и капусту и слегка сминаем их руками, тогда они быстрее пустят сок. Шаг 6 Складываем капусту с морковью в банки, по возможности поплотнее трамбуем. Шаг 7 Заливаем маринад (холодный) до самого горлышка банок. В процессе брожения часть жидкости будет переливаться через край, поэтому банки желательно сразу поставить в миски или на тарелки. Оставляем капусту в теплом месте на 3 - 4 дня, чтобы она хорошо заквасилась. Время от времени протыкаем капусту ножом (я брала деревянную палочку для суши), чтобы пузырьки газа выходили наружу. Если этого не делать, капуста может приобрести неприятную горчинку. Шаг 8 Готовая капуста получается хрустящей и очень вкусной. При подаче в нее можно добавить нарезанный репчатый лук, а также полить ее растительным маслом. Хранить капусту лучше в холодильнике или подвале. Большую часть маринада лучше слить, тогда капуста не наберет лишней соли, да и выкладывать ее на тарелку будет намного легче.

Відповідь:

Хто не пам’ятає минулого, тому важко будувати майбутнє... Історія конкретної родини часто відтворює історію всієї держави…

Переді мною на письмовому столі лежить списаний папір А4 зі свідченнями Марії Луківни Незуненко. На зворотному боці – підтвердження достовірності підпису авторки та печатка голови сільради. Що це для української історії? Документ? Доказ?

Усього лише документ і доказ… А для мене це пам’ять. Пам’ять, яка не обмежується однією людиною, а передається з покоління в покоління… Історична пам’ять! Марія Луківна –  моя бабуся… Але ця розповідь – то розповідь восьмирічної дівчинки з села Суботова, що на Чигиринщині, уродженки того колишнього невеличкого хутора, з якого бере свій початок визвольна боротьба Хмельницького, ображеного шляхтичем. Майже через три століття це поселення стало однією з повстанських ланок Холодноярської республіки, а ще через десяток літ – ледве не було стерте з лиця землі і вимордуване голодом та репресіями.

Бабуся свідчила: «У 1932 році я ходила вже в другий клас. Діти в школу ходили голодні, але якісь коржики чи оладки ділили по кусочку або мінялись. У нас не було вдома зерна і борошна, але батько ловив вершами і ятерями рибу і раки, то мати варила раки, а я в школі на якийсь оладок поміняю. Одній дівчині дала рака, вона пообіцяла на другий день дати чогось хлібного, але не дала, хоч у кармані і був оладок, то мені було обідно дуже.

У людей забирали все, що їстівне: зерно, квасолю... Люди в селі дуже голодували. Я разом з братами марила хлібом, одрізаним з хлібини. Мати здала сережки золоті та купила з кукурудзи борошна. Коли вдома додивилася, то в торбині були і перемелені качани з кукурудзи. Тому мати сушила щавель кінський, мняла і додавала до тих висівок, щоб на черені коржів спекти. Весною чухрали бруньки, літом – листя з липи, потім цвіт акації, – сушили, добавляли у тісто на коржі.

А мені зараз згадується, як до хати зайшов чужий голодний дід і живу рибку маленьку брав з кошичка, обтирав об свиту і сиру їв. Мені аж страшно стало. Але ще страшніше було, як почула, що одна мати з голоду поїла своїх дітей. Це було на кутку другому, біля Бевзової вулиці. Люди замітили, що дітей не видно, – підслідили у вікно, коли вона з сундука піднімала за руку дитину. Люди, перелякані, заявили Бруснику (голова сільської управи у Суботові. - авт.). Коли до неї прийшли, вона жарила м'ясо. Тоді ту жінку забрали і більше ніхто не бачив її, а в тій хаті ніхто більше не жив, поки і не розвалилась.

Ще згадую, як ми, усі діти і з нами батько, на горищі розгрібали сміттячко і вишукували зернинки кукурудзи і сухі ягоди калини. То ми зернинки в рот ложили, а деякі в чашечку складали, бо в хаті ще і мати голодна була. Коли жито ще тільки наливалося, мати жала його, оббивала об драбину, а із зерна кашу варила. Трохи давала поїсти, а то лишала на другий раз. Діти дуже хотіли: іще хоч трошки.

Вижили з горем пополам. Батько потім одвіз у колгосп воза і конячку. Думав, що зерна дадуть, але вернувся тільки з батогом».

Така гірка правда… Це правда МОЯ і МОЄЇ родини. Уже минуло декілька років, як немає бабусі на світі, але вона встигла… Встигла засвідчити на земному суді, а можливо, свідчитиме й там – на суді небесному… Боляче навіть уявляти, скільки таких бабусь, дідусів, мам і тат має чи не кожен українець. Більшість з них вже давно відійшли у вічність. Наше завдання: зібрати плоди пам’яті тих очевидців, які ще живі.

Пояснення: